Байки

Опис:

Євген Гребінка є видатним українським письменником і видавцем. Ви знали, що саме він написав культовий романс «Очи черные»? А ще саме він був одним із організаторів викупу Тараса Шевченка з кріпацтва. Євген Гребінка одним із перших в Україні почав перекладати поезії Олександра Пушкіна українською мовою, збирав народний фольклор і адаптовував його у літературні форми... до речі, не випадково той-таки романс «Очи черные» зараз багато хто вважає народним і дуже дивується, коли виявляє, хто був справжнім автором тексту пісні.   Також Євген Гребінка збирав байки та одягав їх у літературну форму. До збірки байок увійшли такі, вже давно класичні, тексти:   Ведмежий суд Зозуля да Снігир Школяр Денис Грішник Будяк та коноплиночка Горобці та вишня Дядько на дзвониці Лебідь і гуси Пшениця Рибалка 

Євген Гребінка

Байки

 

 

Зозуля та Снігир

 

На дубі сидячи, Зозуля куковала:

«Що за годи тепер, зовсім не можна жить!

Одколи, як тепло вже стало,

А гусені нема, черви зовсім так мало.

Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить».

«Нащо вам так квилить, мій боже милий? —

Снігир Зозулю перебив, —

Коли б я мав ваш стан і сили,

Оцю я погань би не їв,

Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив

Собі щодня шматок м’ясця.

От кобець — менший вас, а їсти як захоче:

Летить — і душить горобця.

Зате він з голоду ніколи не нудився».

«Дурний! дурний! а в школі вчився! —

Зозуля Снігиру в одвіт,

— Замісто горобця я з’їм жуків десяток

— Да гусені, черви десятків три в наддаток

— І все-таки наїмсь; зате спитай ввесь світ,

— Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна,

Живе собі, як панна,

Гуляє у садку, нічого не псує,

По гілочках намистечко кує,

Да скілько літ кому прожить віщує;

Нехай же здумаю… да що тобі й казать!

Хоч злидні в пірї обідрать,

Ввесь птичий рід зарепетує:

«Зозуля м’ясо жре,

Зозуля хищний птах!

Троха чи не бажа вона Орла і з’їсти!»

Прощай тоді моє життя в садах!

Прийшлось би утікать хоч за море без вісти,

Так лучче ж тута жить — да зводить черв’ячків».

Хто хоче полюбить суддю грошозаплода,

Про його розпитай панів,

А не питай у простого народа.

 

Ведмежий суд

 

Лисичка подала у суд таку бумагу:

Що бачила вона, як попеластий Віл

На панській винниці пив, як мошенник, брагу,

Їв сіно, і овес, і сіль.

Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.

Давай вони його по-своєму судить

Трохи не цілі сутки.

«Як можна гріх такий зробить!

Воно було б зовсім не диво,

Коли б він їв собі м’ясиво», —

Ведмідь сердито став ревіть.

«А то він сіно їв!» — Вовки завили.

Віл щось почав був говорить,

Да судді річ його спочинку перебили,

Бо він ситенький був. І так опреділили

І приказали записать:

«Понеже Віл признався попеластий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать

І м’ясо розідрать суддям на рівні часті,

Лисичці ж ратиці оддать».

 

Читати далі
Додати відгук