Вірші

Опис:

Леонід Глібов є насамперед відомим байкарем. Мало хто пам’ятає про його поетичну ліричну спадщину. До речі, саме поезії Глібов почав писати ще до того, як звернувся до жанру байки. А перша поетична книжка письменника взагалі вийшла російською мовою.   До збірки поезій увійшли такі тексти:   Веснянка Думка Журба Зимня пісенька Пісня

Леонід Глібов

ВІРШІ

 

 

ВЕСНЯНКА

 

«Весна прийшла!

Тепло знайшла!» —

Кричать дівчатка й хлопчики.

«Цвірінь! Цвірінь!

Журбу покинь!» —

Клопочуться горобчики.

Приліз дідок,

Зліз на горбок —

У хаті буть не хочеться.

Тепляк дмухнув,

Крилом махнув,

По бороді лоскочеться.

Все ожило,

Все розцвіло.

І рій дітей привітненьких

На той горбок

Несе вінок

З фіалочок блакитненьких.

Бринить дідок,

Як той мачок,

Крапчастий і повнесенький;

Кричать, гудуть,

Далеко чуть

Таночок голоснесенький.

«Весну шануй,

Не спи,воркуй,

Наш голуб зозулястенький!

Не в’янь, рости,

Красуйся ти,

Королику квітчастенький.

«Цвірінь! Цвірінь!

Журбу покинь!» —

Підспівують горобчики;

І я зрадів,

Помолодів,

Як ті дівчатка й хлопчики.

ДУМКА

 

Як за лісом, за пролісом

Ясне сонце сходить,

Як за морем за далеким

Десь воно заходить, —

Я згадую інший ранок,

Інший вечір бачу.

Та й думаю: було колись,

Тепер не побачу.

Я згадую тоді про степ,

Широкий, пахучий,

Та й думаю, і я тоді

Неначе був луччий.

Там був простір, всюди воля,

Жилось, як хотілось;

Молодому, безпечному

І лихо не снилось.

Вийдеш собі — любо глянуть:

Кругом все співає...

Куди ідеш, чого ідеш? —

Ніхто не спитає...

Небо ясне, степ — як море,

Трава зеленіє,

Льон синіє, гречка пахне,

Пшениця жовтіє.

По пшениці теплий вітер

Хвилями гуляє,

Молодую пшениченьку

Неначе гойдає.

Над берегом чайка скиглить,

Діток доглядає;

На толоці вівчар в брилі

На сопілку грає.

Там синіє Дніпр широкий

З жовтими пісками,

З високими берегами,

З темними лісами...

Шумить, біжить стародавній

І буде шуміти,

А мені вже, самотньому,

Та й не молодіти...

Года ж мої, орли мої,

Скажіть, де ви ділись —

Чи ви в лісі, чи ви в морі

З лиха притаїлись?

Озвітеся, вернітеся,

Я вас пришаную,

Як дівчину коханую,

Я вас поцілую!

Нема чутки, нема вістки,

І не озовуться, —

Тільки в степу речі мої

За вітром несуться...

Видно, вже вас, года мої.

Та й не дожидати;

Двічі, мабуть, козакові

Не парубкувати...

Нехай же вам, года мої,

Легесенько йкнеться

Та з іншими, та з кращими

Хороше живеться!

ЖУРБА

 

Стоїть гора високая,

Попід горою гай,

Зелений гай, густесенький,

Неначе справді рай.

Під гаєм в’ється річенька,

Як скло вона блищить;

Долиною зеленою

Кудись вона біжить.

Край берега, у затишку,

Прив’язані човни;

А три верби схилилися,

Мов журяться вони,

Що пройде любе літечко,

Повіють холода,

Осиплеться їх листячко,

І понесе вода.

Журюся й я над річкою…

Біжить вона, шумить,

А в мене бідне серденько

І мліє, і болить.

Ой річечко, голубонько!

Як хвилечки твої —

Пробігли дні щасливії

І радощі мої…

До тебе, люба річенько,

Ще вернеться весна;

А молодість не вернеться,

Не вернеться вона!..

Стоїть гора високая,

Зелений гай шумить;

Пташки співають голосно,

І річечка блищить.

Як хороше, як весело

На білім світі жить!..

Чого ж у мене серденько

І мліє, і болить!

Болить воно та журиться,

Що вернеться весна,

А молодість… не вернеться,

Не вернеться вона!..

1859

Читати далі
Додати відгук