Бояриня

Жанр: Драматургія, Шкільна програма, Українська класика

Правовласник: Bookland Classic

Дата першої публікації: 2012

Опис:

Леся Українка одна зі взірцевих українських культурних діячів України ХІХ століття. Носій шляхетної традиції, видатна письменниця, поетка, перекладач, критик, публіцист і громадський діяч. Не випадково про Лесю Українку говорили як про «єдиного в Україні мужчину». «Бояриня» є однією з програмних п’єс Лесі Українки. Це історія еміграції та відстоювання права на власну ідентичність. Чудова нагода замислитися про свою замість. Читайте!

Леся Українка

Бояриня

 

 

I

 

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебiйного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цiлої стiни. На рундуку стiл, дзиглики, на столi прилагоджено до вечерi. Стара Перебiйниха дає останнiй лад на столi, їй помагає дочка її Оксана i служебка.

Через садок до рундука iдуть Перебiйний i Степан, молодий парубок у московському боярському вбраннi, хоча з обличчя його видко одразу, що вiн не москаль.

 

П е р е б i й н и й (до гостя)

Моя стара управилась хутенько!

Дивись, уже спорудила й вечерю, поки ми там на цвинтарi балачки провадили.

П е р е б i й н и х а

(зiходить трохи з рундука назустрiч гостевi)

Боярине, прошу зажити з нами хлiба-солi.

С т е п а н (уклоняючись)

Рад би, шановна панiматко, та не смiю, коли б не гнiвались старi бояри, — я й так уже давно вiд них одбився.

П е р е б i й н и й

Про них ти не турбуйся. Пiдкоморiй їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас: "Я сам, — кажу їм, — щось недугую трохи, то не можу на бенкетах гуляти, а Степана, по давнiй приязнi до його батька, хотiв би пригостити в себе в хатi. Вiн молодик, йому ще не пристало на бенкети великi учащати". Боярам, видко, вже запах медок та варенуха, отже, роздобрились та й мовили: "Нехай собi парнiнка сидить у тебе хоч i до вiд'їзду. Навiщо вiн нам здався?"

С т е п а н

От спасибi, панотченьку!

(Зiходить на рундук з господарями).

П е р е б i й н и й

Я джурi накажу, нехай перенесе твоє манаття до нас, та й заберу тебе в полон, поки не визволять бояри.

С т е п а н

Боже!

Такий полон милiший од визволу.

П е р е б i й н и х а (до Оксани)

Пiди лиш, доню, там пошли Семена.

(Оксана виходить i незабаром вертається).

С т е п а н

Якби лиш я не став вам на завадi…

П е р е б i й н и х а

Ото б таки! Ще в нас у хатi стане для гостя мiсця!

П е р е б i й н и й

Ти, синашу, в мене забудь всi церегелi. Таж зо мною небiжчик батько твiй хлiб-сiль водив, укупi ми й козакували.

(Садовить Степана (сам сiдає при столi. До Оксани).

Дочко, ти б нас почастувала на початок.

(Оксана наливає з сулiйки двi чарки — батьковi й гостевi).

О к с а н а

Боярине, будь ласка, призволяйся.

С т е п а н

(узявши чарку, встає i вклоняється Оксанi)

Дай боже, панночко, тобi щасливу та красну долю!

О к с а н а

Будь здоровий, пивши.

(Степан, випивши, знов сiдає. Оксана частує батька. Всi вечеряють).

П е р е б i й н и й (до Оксани)

А вiн спочатку не пiзнав тебе, ти знаєш? Запитав: "Яка то панна у першiй парi корогву несе?"

О к с а н а (усмiхаючись i поглядаючи на Степана)

Коли?

П е р е б i й н и й

Та отодi ж, як ти на трiйцю в процесiї мiж братчицями йшла.

С т е п а н

Ти завжди носиш корогву?

О к с а н а (з певною самовтiхою)

Аякже, я перша братчиця в дiвочiм братствi.

П е р е б i й н и й (жартiвливо пiдморгнувши)

Се вже тобi не та мала Оксанка, що ти, було, їй робиш веретенця.

О к с а н а

Тi веретенця й досi в мене є…

(Замовкає, засоромившись).

С т е п а н (втiшений)

Невже?

Читати далі
Додати відгук