Діти капітана Гранта

Анотація

Ця книга відкриває всевітньо відому трилогію видатного французького письменника, классика науково-фантастичної та пригодницької літератури, чия творча спадщина налічує 115 великих томів. Її герої вирушають у ризиковану мандрівку морем на пошуки людини, долають серйозні перешкоди, потрапляють у страшні ситуації, протистоять людській бідності та жорстокості.


Жуль Верн

Діти капітана Гранта

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ I

РИБА-МОЛОТ

 

ДВАДЦЯТЬ ШОСТОГО ЛИПНЯ 1864 РОКУ водами Північного каналу під сильним норд-остом ішла повним ходом чудова яхта. На її бізань-щоглі майорів англійський прапор, а на блакитному вимпелі грот-щогли сяяли вигаптувані золотом букви «Е» і «Г». Яхта мала назву «Дункан» і належала Едуардові Гленарвану, найвидатнішому членові дуже відомого в усій Англії Королівського Темзівського яхт-клубу.

На борту «Дункана» перебували Гленарван зі своєю молодою дружиною Елен і один з його двоюрідних братів, майор Мак-Наббс.

Нещодавно у відкритому морі, за кілька миль від Клайдської затоки, було проведено випробування цієї яхти, і тепер вона поверталася в Глазго.

На обрії вже вимальовувався острів Арран, коли матрос, котрий стояв на вахті, сповістив про те, що за кормою «Дункана» пливе якась величезна риба. Капітан Джон Манглc наказав негайно повідомити про це Гленарвана, і той у супроводі майора Мак-Наббса не забарився піднятися на ют .

— Як ви гадаєте, що це за рибина? — запитав Мак-Наббс капітана.

— Мені здається, сер, що це велика акула, — відповів Джон Манглc.

— Акула — у цих водах?! — вигукнув Гленарван.

— Я в цьому не маю сумніву, — продовжував капітан, — такі акули зустрічаються в усіх морях і під усіма широтами. Це риба-молот. Коли я не помиляюся, ми маємо справу саме з цією хижачкою. Якщо ви, сер, згодні і місіс Гленарван матиме втіху бути присутньою на цікавих ловах, то ми незабаром довідаємося точно, що це за риба.

— А ви як гадаєте, Мак-Наббсе? — звернувся Гленарван до майора. — Варто нам почати лови?

— Наперед приєднуюся до вашого рішення, — незворушно відповів майор.

— Я гадаю, що цих хижих тварюк слід знищувати якнайбільше, — зазначив Джон Манглc. — Скористаємося нагодою, і ми побачимо надзвичайне видовище, а заодно зробимо корисну справу.

— Тоді починайте, Джоне, — сказав Гленарван.

Услід за цим він послав попередити дружину, і Елен, зацікавлена перспективою такої дивовижної рибної ловлі, поквапилася на ют до чоловіка.

З капітанського містка неважко було спостерігати за всіма рухами акули: вона то поринала, то з дивовижною силою вискакувала на поверхню води.

Джон Манглc віддав необхідні розпорядження. Матроси скинули з правого борту яхти міцну линву з гачком на кінці, на який була насаджена наживка — великий шмат сала. Ненажерлива акула, хоч вона і знаходилася ярдів за п’ятдесят від «Дункана», зачула наживку і почала швидко наздоганяти яхту. Видно було, як її плавці, сірі на кінцях і чорні знизу, із силою розтинали хвилі, тоді як хвіст допомагав їй утримувати потрібний напрямок. У міру того як акула наближалася до яхти, все чіткіше було видно її великі витрішкуваті очі, що палали жадобою; коли ж вона переверталася, з роззявленої пащі визирало чотири ряди зубів. Голова в неї була широка і схожа на подвійний молот, насаджений на руків’я. Джон Манглc не помилився — це справді була риба, найзажерливіший представник родини акул: риба-молот.

І пасажири, і команда «Дункана» з напруженою увагою стежили за акулою. Ось вона вже підпливла зовсім близько до гачка, ось перевернулася догоричерева, щоб зручніше схопити його. Мить — і величезна наживка зникла в її величезній пащеці. Ще мить — і акула, сильно смикнувши линву, сама насадила себе на гачок. І тут матроси, не гаючи часу, взялися витягувати здобич.

Акула, відчувши, що її витягують з рідної стихії, відчайдушно затіпалася, але з нею швидко впоралися, накинувши на хвіст мертву петлю і таким чином паралізувавши її рухи. За кілька хвилин акулу підняли над бортовими сітями і скинули на палубу. Тої ж миті один із матросів обережно наблизився до акули і сильним ударом сокири відтяв її страхітливий хвіст.

Риболовля завершилася. Чудовисько вже нікого не лякало. Моряки вдовольнили почуття помсти, але не свою цікавість. Слід сказати, що на всіх суднах заведено ретельно досліджувати шлунок акул. Матроси, знаючи, яка нерозбірлива ця ненажерлива риба, звичайно чекають від подібного огляду якогось сюрпризу, і надії їхні бувають не марні.

Елен Гленарван не побажала бути присутньою при цьому відразливому дійстві і пішла в рубку. Акула ще дихала. Вона була футів із десять завдовжки й важила понад шістсот фунтів . Така довжина і вага звичайні для риби-молота. Та хоч вона і не є найбільшою з родини акул, проте вважається однією з найнебезпечніших.