20 000 льє під водою

Cover

Анотація

У цій книзі описано дивовижні пригоди професора Аронакса та його друзів, які потрапили на підводний човен геніального вченого і мужнього борця за свободу капітана Немо, і яким океани розкрили свої таємниці…

Жуль Верн

20 000 льє під водою

 

 

Частина перша

 

Розділ перший

Плавучий риф

 

Рік 1866 ознаменувався дивовижною подією, яку, імовірно ще багато хто пам’ятає. Мало того, що це незбагненне явище спричинило усілякі чутки, які хвилювали мешканців приморських міст, вони ще й посіяли тривогу серед моряків. Купці, судновласники, капітани суден, як у Європі, так і в Америці, моряки військового флоту всіх країн, навіть уряди різних держав Старого і Нового Світу були занепокоєні подією, що не піддавалася поясненню. Річ у тім, що багато кораблів спостерігали в морі якийсь довгий (він ще й світився), веретеноподібний предмет, який перевершував кита як розмірами, так і швидкістю пересування.

Описи загадкової істоти або предмета, нечуваної швидкості і сили його рухів, а також особливостей його поводження, зроблені в бортових журналах різних суден, дивовижно збігаються. Якщо це була китоподібна тварина, то вона перевершувала розмірами всіх донині відомих науці представників цього виду. Ні Кюв’є, ні Ласепед, ні Дюмеріль, ні Катрфаж не повірили б у існування такого феномена, не побачивши його на власні очі, тобто очима вчених.

Відкидаючи надто обережні оцінки, за якими істота мала не більше двохсот футів довжини, а також явні перебільшення, коли вона зображувалася якимось гігантом — завширшки одну милю, завдовжки три милі! — усе-таки треба було припустити, дотримуючись золотої середини, що дивовижний звір, якщо тільки він існує, значно перевершував розміри, встановлені сучасними зоологами.

Оскільки людина схильна вірити у всілякі чудеса, то легко зрозуміти, як схвилювало уми це незвичайне явище. Дехто спробував було відхреститися від цієї історії як від пустопорожніх домислів, але марно! Тварина все-таки існувала — цей факт не підлягав ані найменшому сумніву.

Двадцятого липня 1866 року судно «Гавернор-Хігінсон» пароплавної компанії «Калькутта енд Бернах» зустріло величезну плавучу масу за п’ять миль від східних берегів Австралії. Капітан Бекер вирішив спершу, що він виявив незанесений на карти риф, і узявся було встановлювати його координати, але тут із надр цієї темної маси раптом вирвалися два фонтани води і зі свистом злетіли в повітря футів на півтораста. Що це? Підводний риф із виверженням гейзерів? Або ж всього-на-всього морський ссавець, що викидає з ніздрів разом із повітрям фонтани води?

Двадцять третього липня того ж таки року подібне явище спостерігалося у водах Тихого океану з пароплава «Кристобал-Колон», що належав Тихоокеанській Вест-Індській пароплавній компанії. Де це чувано, щоб китоподібна тварина могла пересуватися з такою надприродною швидкістю? Адже протягом трьох днів два пароплави — «Гавернор-Хігінсон» і «Кристобал-Колон» — зустріли її у двох точках земної кулі, відстань між якими понад сімсот морських льє!

П’ятнадцять днів по тому, за дві тисячі льє від вищезгаданого місця, пароплави «Гельвеція» Національної пароплавної компанії і «Шанон» пароплавної компанії «Роял-Мейл», що йшли контргалсом, зустрівшись у Атлантичному океані на шляху між Америкою і Європою, виявили морське чудовисько під 42°15' північної широти і 60°35' західної довготи. З обох пароплавів установили на око, що завдовжки ссавець сягає щонайменше трьохсот п’ятдесяти англійських футів. Вони виходили з тих міркувань, що «Шанон» і «Гельвеція» менші від тварини, хоча і мають по сто метрів від форштевня до ахтерштевня. Але навіть найбільші кити, що водяться в районі Алеутських островів, не перевищували п’ятдесяти шести метрів за вдовжки, — якщо взагалі досягали подібних розмірів!

Ці повідомлення, що надійшли одне за одним; нові повідомлення з борту трансатлантичного пароплава «Перер»; зіткнення чудовиська із судном «Етна»; акт, складений офіцерами французького фрегата «Нормандія»; і докладний звіт, що надійшов від капітана Фітц-Джеймса з борту «Лорд-Клайда», — усе це неабияк тривожило. У деяких країнах це стало невичерпною темою для жартів, але в країнах поважних і практичних, як-от Англія, Америка, Німеччина, ним дуже зацікавилися.

В усіх столицях морське чудовисько ввійшло в моду: про нього співалися пісеньки в кафе, з нього знущалися в газетах, його виводили на підмостках театрів. Для газетних качок з’явилася нагода підсипати яйця всіх кольорів. Журнали взялися витягувати на світ Божий усіляких фантастичних гігантів, починаючи від білого кита, жахливого «Мобі-Діка» арктичних країн, до потворних спрутів, що буцімто здатні своїми щупальцями обплутати судно тоннажністю п’ятсот тонн і затягти його в безодню океану. Відшукали в архівній пилюці і старовинні рукописи, праці Аристотеля і Плінія, котрі допускали існування морських чудовиськ, норвезькі розповіді єпископа Понтопідана, повідомлення Поля Геггеда і, нарешті, повідомлення Харінгтона, чесність якого не підлягає сумніву, що твердив, ніби 1857 року, перебуваючи на борту «Кастиллана», він на власні очі бачив дивовижного морського змія, якого досі спостерігала у водах тільки блаженної пам’яті «Конститюсьонель».