П`ятнадцятирічний капітан

Анотація

Роман про відчайдушно сміливого, шляхетного і порядного капітана, численні пригоди якого і нині захоплюють уяву мільйонів.

Жуль Верн

П’ятнадцятирічний капітан

 

 

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ перший

ШХУНА-БРИГ «ПІЛІГРИМ»

 

Другого лютого 1873 року шхуна-бриг «Пілігрим» знаходилася під 43°57' південної широти і 165°19' західної довготи від Гринвіча. Це судно тоннажністю чотириста тонн було споряджено в Сан-Франциско для полювання на китів у південних морях. «Пілігрим» належав багатому каліфорнійському судновласникові Джемсу Велдону; командував судном упродовж багатьох років капітан Ґуль.

Джемс Велдон щороку відправляв цілу флотилію суден у північні моря, за Берингову протоку, а також у моря Південної півкулі, до Тасманії та до мису Горн. «Пілігрим», невеликий корабель флотилії, вважався одним із кращих. Хід у нього був відмінний. Чудове оснащення дозволяло йому з невеликою командою доходити до самої межі суцільних льодів Південної півкулі.

Капітан Ґуль умів лавірувати, як кажуть моряки, серед плавучих крижин, що дрейфують улітку в районі, розташованому на південь від Нової Зеландії та мису Доброї Надії, тобто на більш низьких широтах, ніж у північних морях. Щоправда, це тільки невисокі айсберги, що вже потріскалися й розмиті теплою водою, і багато їх швидко тане в Атлантичному чи Тихому океанах.

На «Пілігримі» під командою капітана Ґуля, чудового моряка, одного з кращих гарпунників південної флотилії, знаходилося п’ять досвідчених матросів і один новачок. Цього було недостатньо: полювання на китів потребує досить великого екіпажу для обслуговування шлюпок і обробки добутих туш. Але містер Джемс Велдон, як і інші судновласники, вважав вигідним вербувати в Сан-Франциско лише матросів, потрібних для керування кораблем. У Новій Зеландії серед місцевих жителів і дезертирів з кораблів усіх національностей не бракувало вправних гарпунників і матросів, ладних найнятися на один сезон. По закінченні кампанії їх звільняли, і вони на березі чекали наступного року, коли їхні послуги знову могли знадобитися китобійним суднам. При такій системі судновласники заощаджували чималі суми на платню суднової команди і збільшували свої доходи від промислу. Саме так зробив і Джемс Велдон, споряджаючи в плавання «Пілігрим».

Шхуна-бриг тільки-но закінчила китобійну кампанію на межі Південного полярного кола, але в її трюмах залишалося ще багато місця для китового вуса і чимало бочок, не заповнених ворванню. Уже в той час китовий промисел був нелегкою справою. Кити стали рідкістю: далися взнаки наслідки нещадного їх винищування. Справжні кити вимирали, і мисливцям доводилося добувати смугачів, полювання на яких було пов’язане з серйозною небезпекою.

Те саме змушений був робити і капітан Ґуль, але він розраховував пройти під час наступного плавання до більш високих широт — якщо знадобиться, аж до Землі Клари й Землі Аделі, відкритих, як це точно встановлено, французом Дюмоном д’Юрвілем, хоч як би це не заперечував американець Вілкс.

«Пілігриму» цього року не пощастило. На початку січня, у самий розпал літа в Південній півкулі і, отже, задовго до закінчення промислового сезону, капітану Ґулю довелося полишити місце полювання. Допоміжна команда — збіговисько досить підозрілих осіб — поводилася зухвало, найняті матроси ухилялися від роботи, і капітан змушений був розстатися з ними.

«Пілігрим» узяв курс на північний захід і 15 січня прибув до Вайтемати, порту Окленда, розташованого у глибині затоки Хауракіл, на східному березі північного острова Нової Зеландії. Тут капітан висадив найнятих на сезон китобоїв.

Постійна команда «Пілігрима» була незадоволена: шхуна-бриг не добрала щонайменше двісті бочок ворвані. Ніколи ще результати промислу не були такими жалюгідними. Більше за всіх незадоволений був сам капітан Ґуль. Самолюбство прославленого китобоя глибоко вразила невдача: уперше він повертався з такою вбогою здобиччю. Ґуль проклинав ледарів і дармоїдів, які зірвали промисел.

Даремно намагався капітан набрати в Окленді новий екіпаж: моряки вже найнялися на інші китобійні судна. Довелося, таким чином, відмовитися від надії довантажити «Пілігрим». Капітан Ґуль збирався вже вирушити з Окленда, коли до нього звернулися з проханням прийняти на борт пасажирів. Відмовити в цьому він не міг. Місіс Велдон, дружина власника «Пілігрима», із п’ятирічним сином Джеком та її родичем, якого всі звали «кузен Бенедикт», перебували в цей час в Окленді. Вони приїхали туди з Джемсом Велдоном, котрий зрідка відвідував Нову Зеландію в торговельних справах, і збиралися разом з ним повернутися до Сан-Франциско. Але перед самим від’їздом маленький Джек серйозно захворів. Джемса Велдона кликали в Америку невідкладні справи, і він виїхав, залишивши в Окленді дружину, хвору дитину і кузена Бенедикта.