Пригоди Тома Сойєра

Анотація

З усього написаного Марком Твеном найвідомішими в усьому світі стали твори про пригоди двох друзів. Один з них — відчайдушний, кмітливий, вигадливий Том ріс у сім`ї, другий — Гек — дитина вулиці. Попри суттєву різницю у вихованні, розвиненості, звичках, обидва вони добрі, справедливі хлопчики, які ненавидять расову дискримінацію, здатні на благородні вчинки, навіть на ризик.


Марк Твен

Пригоди Тома Сойєра

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

— Томе!

Не чути відповіді.

— Томе!

Не чути відповіді.

— Де ж він подівся, цей хлопчисько?… Томе, озовися!

Не чути відповіді.

Старенька жінка зсунула окуляри на кінчик носа і поверх окулярів роззирнулася по кімнаті; потім підняла їх на чоло і поглянула з-під них. Вона рідко дивилася крізь скельця, коли їй доводилося шукати таку малечу, як цей хлопчисько, бо то були парадні окуляри, її велика втіха, і носила їх вона тільки для того, щоб бути «поважною»; насправді ж окуляри були їй зовсім не потрібні — так само вона могла б дивитися крізь заслінки кухонної грубки. На якусь мить вона ніби розгубилася, а тоді промовила не дуже сердито, проте досить голосно, щоб її могли почути меблі в кімнаті:

— Навернися лишень мені на очі!…

Не висловивши до кінця своєї думки, стара нахилилася і почала тицяти щіткою під ліжком, щоразу зупиняючись, щоб перевести дух. Але з-під ліжка вона вигнала тільки кота.

— Світ не бачив такого шибеника!

Вона підійшла до відчинених дверей і, ставши на порозі, почала пильно вдивлятися у грядки з помідорами, що заросли бур’яном, — то був її город. Тома не було і там. Тоді вона покликала голосніше — так, щоб було її чути якнайдалі:

— То-о-о-ме!

Позаду неї почулося легке шарудіння. Вона озирнулася — і тої ж миті схопила за полу куртки хлопчиська, не давши йому втекти.

— Ну звісно! І як я забула про цю комірчину! Ти що там робив?

— Нічого.

— Нічого! А поглянь-но на свої руки. І на свій рот. У чому в тебе губи?

— Не знаю, тітонько!

— Зате я знаю. У варенні, ось у чому! Сто разів я тобі казала: до варення зась! І як горохом об стіну. А дай-но мені отого дубця!

Дубець завис у повітрі. Том зрозумів — порятунку чекати нізвідки.

— Ой! Тітонько! Що це у вас за спиною?

Стара злякано крутнулася на підборах і про всяк випадок поквапливо підібрала спідницю, а хлопець тим часом дременув що є духу, переліз через високий дощаний паркан — і тільки його й бачили!

Тітка Поллі спочатку розгубилася, а потім добродушно розсміялася.

— От розбишака! Чи я не знаю його витівок? Скільки він мене дурив! Могла б уже бути обачнішою. Але, видно, немає гірше дурня, ніж дурень старий. Недарма кажуть: старого собаку нових витівок не навчиш. Утім, Боже ж ти мій, у цього хлопчиська і витівки все різні: що не день, то інша, — хіба ж здогадаєшся, що в нього на думці? Він ніби відміряє, скільки мене мучити, щоб терпець урвався. Він знає й те, що досить йому хоч на мить збити мене з пантелику або ж насмішити, як у мене вже і руки опускаються і нема в них сили, щоб відшмагати його як слід. Не виконую я свого обов’язку, що правда, то правда, нехай простить мене Бог. Хто обходиться без дубця, той розбещує дитину, сказано у Святому Письмі. Я ж, грішна, потураю йому, і за це дістанеться нам на тім світі — і мені, і йому. Знаю, що він справжнє бісеня, та що я вдію? Адже він син моєї покійної сестри, сердешна дитина, і мені просто не стає духу пороти сироту. Щоразу, коли він вислизне з моїх рук, мене гризе сумління, а відлупцюю — серце крається. У Святому Письмі сказано: людський вік короткий і сповнений скорботи. Достеменно так: він не пішов до школи: байдикуватиме до вечора, і я мушу покарати його — завтра він у мене працюватиме. Це, звісно, жорстоко, бо завтра субота і всі хлопці гулятимуть, та нічого не вдієш — понад усе він не любить працювати. І я цього разу виконаю свій обов’язок, а то геть занапащу дитину.

Том справді не пішов до школи і дуже весело згаяв час. Він повернувся додому, ледве встигнувши до вечері допомогти темношкірому хлопчині Джиму напиляти на завтра дров і наколоти скіпок, а по правді — розповісти йому про свої пригоди, поки той виконував три чверті всієї роботи. Молодший брат Тома, Сід (не рідний брат, а зведений), на цей час уже зробив все, що йому наказали (зібрав і відніс усі скіпки), бо це був слухняний хлопчик, який не робив шкоди і нікому не завдавав клопоту.

Поки Том уминав за обидві щоки вечерю, користуючись кожною слушною нагодою, щоб тягати грудочки цукру з цукорниці, тітка Поллі діймала його різними запитаннями, повними прихованих пасток, сподіваючись загнати хлопця на слизьке і дізнатися правду. Як і всі простодушні люди, вона тішила себе думкою, що має хист до тонкої дипломатії і вбачала у своїх наївних хитрощах чудеса єхидної підступності: