Етикет. Дитяча енциклопедія

Жанр: Виховання, Довідники, Енциклопедії, Діти та підлітки

Правовласник: Фоліо

Дата першої публікації: 2006

Опис:

Книжка, яку ви тримаєте в руках, продовжує серію дитячих енциклопедій видавництва «Фоліо». Вона адресована всім, хто хоче мати гарні манери і вільно поводитися за будь-яких обставин в гостях та вдома, на вулиці та в театрі.Правила поводження з давніх давен вважалися важливою частиною людської культури. Знавці етикету були бажаними гостями і в королівських палацах, і у лицарських замках, і у звичайних будинках. І недарма: саме правила поводження допомагають людям спілкуватися без зайвих прикростей, образ та незручності. Ви дізнаєтеся про звичаї та правила поведінки, які існували у давнину, відвідаєте різні країни світу, завітаєте до електронної мережі «Інтернет». А потім спробуєте самостійно розібратися в кількох життєвих ситуаціях, які містяться у розділі «Домашнє завдання».

Анотація

Книжка, яку ви тримаєте в руках, продовжує серію дитячих енциклопедій видавництва «Фоліо». Вона адресована всім, хто хоче мати гарні манери і вільно поводитися за будь-яких обставин в гостях та вдома, на вулиці та в театрі.

Правила поводження з давніх давен вважалися важливою частиною людської культури. Знавці етикету були бажаними гостями і в королівських палацах, і у лицарських замках, і у звичайних будинках. І недарма: саме правила поводження допомагають людям спілкуватися без зайвих прикростей, образ та незручності.

Ви дізнаєтеся про звичаї та правила поведінки, які існували у давнину, відвідаєте різні країни світу, завітаєте до електронної мережі «Інтернет». А потім спробуєте самостійно розібратися в кількох життєвих ситуаціях, які містяться у розділі «Домашнє завдання».

Валентина Скляренко

ЕТИКЕТ

Навіщо потрібен етикет?

Етикет... Це слово здається нам чимось далеким від повсякденності. Воно нагадує про старовинні замки і лицарів, королів та придворних, пишні прийоми та бали. Багато хто вважає, що етикет — це правила поведінки для «парадних» моментів життя. Але чи так це насправді? Давайте заглянемо у словник.

Як бачите, етикет охоплює всі ситуації, у яких відбувається спілкування між людьми, тобто комунікація. Тому, якщо ми живемо не в пустелі, нам аж ніяк не уникнути знайомства з ним. Відомий філософ А. Шопенгауер наводить образ, який дуже доречно відображає поведінку людей у суспільстві: «Коли люди вступають у тісне спілкування між собою, їхнє поводження нагадує дикобразів, що намагаються зігрітися в холодну зимову ніч. їм холодно, вони притискаються один до одного, але чим сильніше вони це роблять, то болючіше вони колють один одного своїми довгими голками. Змушені через біль уколів розійтися, вони знову зближаються через холод, і так — усі ночі безперервно». Отже, етикет забезпечує оптимальну відстань між людьми, яка дає їм можливість отримувати душевне тепло і водночас позбавляє болісних «уколів».

Етикет (від французького etiquette, що у свою чергу походить від грецького слова ethos — звичай, характер) — це установлений порядок поводження де-небудь (у певних соціальних колах, наприклад при дворах монархів, у дипломатичних колах і т. ін. ). У сучасних умовах розрізняють повсякденний, гостьовий, діловий, військовий етикети, дипломатичний протокол і етикет тощо.

У давні часи етикету надавалося настільки важливе значення, що майже в усіх мовах з’явилися слова, які означають вільне володіння всіма його правилами. Якщо людина почувається у сфері спілкування мов риба у воді, про неї можна сказати, що вона ввічлива. Або — в неї хороші манери. Чи ще одне, майже забуте сьогодні слово — комільфо. Воно означало людину, яка дотримувалася правил світського поводження. Французи розрізняли бонтон (гарні манери) та моветон (манери погані).

Хороші манери мас той, хто найменшу кількість людей ставить у незручне становище.

Джонатан Свіфт

Англійці однією із загальновживаних цінностей суспільства вважали пристойність. Пристойна поведінка — це щось трохи більше за слідування правилам спілкування. Вести себе пристойно означало чітко дотримуватися моральних норм. Саме мораль вказувала, як джентльмени та леді повинні були вдягатися, рухатися, розмовляти. Втім, з часом хороші манери стали чимось на зразок дуже зручної ширми. У XX столітті ця думка висловлювалася майже відверто. Наприклад, так: «Гарні манери — це розум, освіченість, смак та стиль, які перемішані настільки майстерно, що вам уже не потрібні розум, освіченість, смак та стиль».

Дуже часто виникає питання: як пов’язані між собою поняття «етикет», «мораль», «пристойність», «ввічливість»... Звичайно ж, вони близькі за значенням, але чи є між ними різниця? Яке з них можна вважати найголовнішим? Давайте спробуємо розібратися в цьому питанні. Для цього, знов-таки, зазирнемо у словник. Виявляється, що все не так просто. Найближчим до поняття «етикет» є «пристойність». Словник тлумачить це слово як «правила поведінки, ввічливість». Якщо ми почнемо дошукуватися, що таке ввічливість, то дізнаємося, що це, знову-таки, дотримання правил поведінки, чемність (шанобливість). А ось слово «моральність» належить не так до зовнішнього поводження людини, як до 11 внутрішнього світу. Воно означає «внутрішні духовні якості, якими керується людина, етичні норми; правила поведінки, обумовлені цими якостями».

Найбільша розкіш на світі — це розкіш людського спілкування.

Сент-Екзюпері

Отже, є правила зовнішні та внутрішні. Перші з них вчать нас поводженню в певних ситуаціях. Наприклад, правила поведінки в театрі, за святковим столом, в гостях. Або правила, що стосуються одягу — куди і як слід одягатися, щоб справити потрібне враження. Другі пояснюють, чому саме ми повинні поводитися так, а не інакше. Тобто внутрішній етикет відповідає на питання «чому?», а зовнішній — на питання «як?». Внутрішні правила — це свого роду кодекс честі. Саме ним ми керуємося, коли треба зробити вибір між двома вчинками. Скажімо, ви ідете в трамваї. Сидите, дивитесь у вікно. І тут до вагона входить літня людина. Сподіваюся, ви знаєте, що треба робити — поступитися їй місцем. Але зробити це можна з різних причин:

— Якщо я буду сидіти, то всі почнуть кричати, і все одно доведеться поступитися місцем.

— Просто так заведено.

— Мабуть, бабусі важко стояти. Нехай трохи відпочине. У мене багато сил, а вона ледве на ногах тримається.

Навіть зграя розбійників повинна дотримуватися якоїсь моралі, аби залишатися зграєю; вони можуть грабувати увесь світ, але не один одного.

Рабіндранат Тагор

Мабуть, ви зрозуміли, що ті, хто здатен на справжнє співчуття, не будуть заглядати в довідник з етикету, щоб допомогти слабкому. В того, хто поважає інших, навіть думки не виникне поводитися нечемно чи під час бесіди не слухати співрозмовника. Людина, яка має смак, напевно не буде вбиратися, мов папуга, або ж перебирати міру з косметикою. Але є люди, які позбавлені душевної чутливості. Саме для них вивчення правил етикету перетворюється на щось нудне й нецікаве.

Внутрішні правила етикету не дозволяють людині поводитися некрасиво навіть тоді, коли її ніхто не бачить. Навіщо такі церемонії наодинці із собою? Все дуже просто: щоб не втратити самоповаги. Якщо ви поважаєте себе й інших, то внутрішній голос завжди підкаже, як вести себе з друзями і ворогами, дотримувати чи не дотримувати свого слова. Нібито все просто... Але не зовсім. Людей, які зовсім не мають честі та совісті, майже не існує. Навіть у злодіїв є власний кодекс честі — звичайно, дуже своєрідний, але є. Але річ у тім, що він буде різний у, скажімо, бізнесмена й безробітного, поліцейського і злодія. Навіть найсуворіша заповідь «не убий!» не є обов’язковою для військових під час бойових дій. Тому ми не можемо говорити про якісь загальнолюдські правила, коли не знаємо, що за ними приховується.

Уявіть собі таку картину: на засніжену тундру спадає вечір. Сім’я сідає до столу — батьки, їхні діти та старенький дідусь. Діти та батьки їдять м’ясо, а кістки скидають дідусеві на тарілку. Він вибирає рештки м’яса та жиру, висмоктує кістковий мозок. «Це ж несправедливо! — скажете ви. — Дідусеві треба підносити найкращі шматочки, чому ж його близькі так з ним поводяться?» Нам така поведінка здається проявом неповаги, хоча насправді дідуся всі дуже люблять і дбають про його здоров’я. В жорстких умовах тундри від зайвої їжі він дуже швидко втратив би сили, захворів і помер, а напівголодна «дієта» тримає його в тонусі, і він разом з усіма виїжджає пасти оленів і полює на звірів. Невідомо, хто першим запропонував такий звичай, але до нього вдавалися всі покоління, аж поки мешканці тундри не отримали вільний доступ до сучасних ліків, електрики й засобів зв’язку.

Певні табу і правила склалися не самі собою, а під впливом природних умов, історії та світогляду народу. Скажімо, заборона їсти свинину, характерна для мусульманської та єврейської культур, виникла у зв’язку з тим, що у спекотно-му кліматі свинина набагато швидше за інші види м’яса псується і може викликати отруєння і навіть смерть. Паранджа, яку жінок зобов’язували носити мусульмани, окрім іншого, мала і цілком раціональне значення: давала змогу довше зберегти красу.

Ви, мабуть, знаєте, що у слов’янських народів існує звичай зустрічати гостей хлібом та сіллю. Він походить від прадавніх вірувань. Хліб в усі часи вважався святинею. Він був присвячений Сонцю і був символом усього світлого й доброго на землі. У кожному домі хліб був свій, і його ділили між членами родини. Той, кого пригощали хлібом, вважався (хоча б тимчасово) членом родини. З сіллю ще цікавіше. По-перше, сіль колись була дуже дорогою приправою, не всі могли дозволити собі її купити. По-друге, вона вважалася дуже сильним оберегом. Наші предки вважали, що сіль відганяє злих духів. Отже, ніяка нечиста сила не могла скуштувати хліба з сіллю. В ті часи, коли люди вірили в те, що чаклуни й перевертні можуть набути будь-чийого вигляду, пересторога була не зайвою.

Як і люди, правила етикету народжуються, досягають розквіту і вмирають. Ніхто вже не спитає у співрозмовника: «Коли ви зробили нещасним ваше ліжко?» А ще порівняно недавно тільки так чи приблизно так можна було спитати, коли гість (чи хазяїн) прокинувся. А ось правила етикету, заведені в Інтернеті, викликали б у наших далеких предків подив. Бо вони і гадки не мали про чати й електронну пошту...

Перше знайомство з правилами етикету мало в кого залишає приємні спогади. «Сядь рівно! Не втручайся, коли дорослі розмовляють! Прибери лікті зі столу!» — кому з нас хоча б один раз у житті не доводилося чути такі (чи приблизно такі) слова? Так навіщо ж потрібні всі ці правила, всі ці хитрі прийоми, коли можна просто жити і не думати про них? Хочеш їсти — поїж, хочеш щось казати — кажи собі, нехай інші послухають. І зовсім не обов’язково бути таким, яким тебе хочуть бачити... Але замислімося на мить — чи такі вже й зайві всі ці правила поводження?

Ви, мабуть, багато разів чули про те, що людство пройшло довгий шлях свого розвитку. Утворювалися і зникали могутні держави, на зміну одній цивілізації приходила інша. Люди поступово позбавлялися незручних винаходів, замінюючи їх новими. Відійшли в минуле глиняні таблички для письма, майже зникли списи та мечі, замість абака для розрахунків використовують комп’ютери... Аось правила етикету змінилися лише в дрібницях. Більше того — з часом етикет то ускладнювався, то спрощувався, але не було у світі жодного народу, який би відмовився від певних правил спілкування. Отже, етикет — це не вигадка батьків та вихователів, а цінне надбання всього людства.

Просто «потрібних» речей на світі не буває, кожна з них потрібна для чогось. Саме так і етикет потрібен для того, щоб спілкування було приємним і безпечним для всіх, хто бере в ньому участь. Навряд чи ви відчуєте смак їжі, коли ваш сусід за столом постійно рухатиметься, розмахуватиме руками, а ви будете змушені гадати: що він першим на вас виверне — салат чи соус? А чи станете ви спілкуватися з людиною, яка постійно вас перебиває, не цікавиться вашою думкою і з усіх займенників визнає тільки «я»? Таких прикладів можна навести безліч.

За даними Інституту Карнегі, 80 % успіху інженерів залежить від уміння спілкуватися з людьми і тільки 20 % — від їхнього таланту і фахової обізнаності.

Ще однією корисною властивістю етикету є те, що він об’єднує людей, які дотримуються тих самих правил. Недаремно кажуть: «Вони одного поля ягоди» чи «Вони з одного гнізда». Кожна велика група людей має свої особливості поведінки. І якщо хочеш стати повноправним членом якоїсь команди, повинен знати її етикет. В одному випадку запізнення на п’ять хвилин — майже злочин, а в іншому цілком звичайне і припустиме. У якихось колах слід дотримуватися певного стилю одягу, зачіски, а в якихось — достатньо знати професійний сленг (жаргон)... Хочеш стати своїм? Будь ласка, «вдягай» певний спосіб поводження. Він стане твоєю клубною футболкою і водночас перепусткою.

Але маскування — це ще не все. Знання способів поводження людей з різних верств суспільства дає змогу швидко і майже безпомилково зрозуміти, хто ваш новий знайомий, чи багато у вас з ним спільного, що його цікавить, на що він може образитися, а що сприйме як жарт.

А тепер подивімося в дзеркало. Як поводимося ми? Нас також оцінюють. Кожна зустріч, кожний телефонний дзвінок, навіть звичайна поїздка в тролейбусі — маленький іспит. А оцінкою на цьому іспиті є ставлення до нас нашого оточення. Людину, яка має хороші манери, найчастіше охоче приймають у будь-якому товаристві. І навпаки: навряд чи хтось вдруге запросить до себе гостя, який за один візит зробив кілька серйозних помилок. Недаремно Й. Гете казав, що манери людини — це дзеркало, у якому відбивається її портрет.

Усі ми відрізняємось одне від одного. Двох подібних людей не існує. Хтось подобається нам більше, хтось — менше, але в житті ми вимушені спілкуватися і з приємними, і з дуже неприємними людьми. Спілкування — це зустріч двох світів: вашого та іншого. Закони цих світів неоднакові, тому зовсім не обов’язково першому-ліпшому відкривати всього себе. У кожного з нас є свої радісні або сумні таємниці, які можна розкрити тільки найближчим людям. Якщо уявити, що наше «я» — це замок, то думки й почуття, які мають для нас найбільшу цінність, перебувають у його найбільш захищеній кімнаті. Сюди ми допускаємо тільки тих, кому довіряємо і кого вважаємо близькими людьми. Але в замку багато кімнат... Є тут спеціальна кімната для приятелів (тих, з ким у нас є спільні інтереси), є сімейна зала, є власний музей та передпокій для тих, хто є «знайомими наших знайомих». Ті, кого ми вважаємо чужими, до замку зазвичай не допускаються. Отже, для кожної кімнати — свої правила. Бо в тих людей, які до них приходять, різні інтереси. Родичів цікавить ваше здоров’я, успіхи в навчанні, ваші друзі. Приятелів — що новенького ви дізналися, де були, чи дивилися той чи інший фільм, як вийти на наступний рівень улюбленої гри. А тепер найцікавіше: що ближче до «дверей» нашого замку, то суворішими є правила етикету. Тобто серед своїх ми можемо «розслабитися», бо вони нас добре знають і розуміють. А всі інші люди бачать перед собою те, що ви їм показуєте. Якщо ви маєте хороші манери, перше враження буде на вашу користь, а якщо погані — можливо, вам потім доведеться докласти чимало зусиль, щоб довести, що насправді ви зовсім інша людина, ніж здається з першого погляду. Втім, не слід забувати, що хороші манери — палиця на два кінці: іноді за показною ввічливістю та зразковим поводженням може ховатися недостойна людина, але на світі існує безліч достойних людей, які не мають уявлення, як поводитися на дипломатичному прийомі.

Читати далі
Додати відгук