Енциклопедія нашого українознавства

Жанр: Сучасна українська література, Художня література

Правовласник: Фоліо

Дата першої публікації: 2012

Опис:

Ще у далеких 90-х у журналістів Олександра Кривенка та Володимира Павліва, що працювали у телепроекті «Вікна-новини», з’явилася ідея написати книжку про людей, яких вони знали, про події, учасниками і свідками яких були, про свої радощі і печалі, мрії і фантазії. І хоч автори трактували свою книжечку як дуже особисту, вона знайшла свого вдячного читача і навіть стала культовою у певних колах. Перше видання — «Слово і комерція» (Львів, 1997). Друге видання — «Дух і літера» (Київ, 2003). Третє видання — «Фоліо» (Харків, 2012).

Анотація

Ще у далеких 90-х у журналістів Олександра Кривенка та Володимира Павліва, що працювали у телепроекті «Вікна-новини», з’явилася ідея написати книжку про людей, яких вони знали, про події, учасниками і свідками яких були, про свої радощі і печалі, мрії і фантазії. І хоч автори трактували свою книжечку як дуже особисту, вона знайшла свого вдячного читача і навіть стала культовою у певних колах. Перше видання — «Слово і комерція» (Львів, 1997). Друге видання — «Дух і літера» (Київ, 2003). Третє видання — «Фоліо» (Харків, 2012).


Кривенко О. А., Павлів В. В.

Енциклопедія нашого українознавства

ПЕРЕДМОВА ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

Уже виповнилося шістнадцять років з моменту, коли, попиваючи каву з коньячком у Києві, Сашко Кривенко сказав мені: «Дідусю[1], а може, і нам книгу написати? Про Україну, про нас». На той час кожен з нас щось пописував — не в газету, а в шухляду. Але жоден з нас не знав, як з цього зробити книгу. Тож ми домовились обмінятися написаним, щоб зробити свої зауваження, внести доповнення тощо — таким чином, щоб кожен з нас міг підписатися під кожним рядком, що увійде в нашу спільну книгу. Так ми і зробили, а відтак відпала потреба підписувати окремі статті взагалі. Авторство деяких з них є цілком очевидним; інших — тільки втаємниченим; ще інших уже й я нині не в змозі зідентифікувати точно — що саме там писав я, а що Сашко. На початках ми стоїчно відмовляли навіть близьким друзям визнавати, хто що написав, а згодом уже майже зовсім чесно і з легкою душею відмахувались — «та я вже й сам не пам’ятаю». Перше видання з’явилося на світ у Львові в 1997 році.

Тоді ми ще надіялись і обіцяли, що будемо його поповнювати і перевидавати що кілька років — «як і належиться енциклопедії». Однак жодного спільного прижиттєвого перевидання так і не спромоглися здійснити. Я з осені 2000 року жив і працював у Польщі, а у квітні 2003-го Кривенко загинув у автомобільній аварії.

Ідея зробити друге «доповнене і виправлене» видання ЕНУ з’явилася відразу після похорону Кривенка, а точніше — під час поминальної тризни. Хто її озвучив, не пам’ятаю, але реалізувати взявся керівник київського видавництва «Дух і літера» Леонід Фінберг. Тоді з «доповненням» книги творами Кривенка ще не було проблем — існувала низка дуже цікавих його статей та інтерв’ю, з яких легко вдалося підготувати чимало статей у стилі ЕНУ. Своїми текстами я доповнював друге видання «пропорційно». Завдяки цьому у дещо потовстілому вигляді ЕНУ-2 побачила світ уже в Києві у тому ж 2003 році.

І ось минуло ще понад вісім років. Разом шістнадцять — вік дорослої дитини. Я не планував більше повертатися до перевидання ЕНУ, оскільки якщо один із співавторів уже не може нічого ні додати, ні відняти, то й другому не випадає цим зловживати. Хоч кожного року як не кілька, то кілька десятків людей запитували, де ще можна купити ЕНУ. А купити не можна ніде — обидва видання досить швидко розійшлися. Настільки швидко, що навіть у мене є їх один комплект, а потрібно два, щоб залишити на пам’ять обом донькам. Утім, як виявилося, я не один такий — низка наших із Сашком друзів з таким ентузіазмом роздавала ЕНУ десятками штук, що в результаті залишилися й без власних примірників. Їхній ентузіазм, зрештою, й спричинився до усвідомлення потреби зробити ще одне перевидання. А також генерального директора харківського видавництва «Фоліо» Олександра Красовицького, котрий зі свого боку звернувся з відповідною пропозицією до мене.

Однак при перевиданні спільної книги авторів, один з котрих уже покинув цей світ, потрібно враховувати ще й специфічний аспект — етичний.

Я про нього згадував вище — чи коректно додавати щось до книжки, коли один із співавторів уже не в змозі схвалити чи заперечити чергове «оновлення» книги? На щастя, з нагоди чергових роковин загибелі Кривенка у 2012 році Вахтанг Кіпіані опублікував велике і маловідоме інтерв’ю з Сашком, з котрого мені вдалося підготувати ще кілька нових статей до третього видання ЕНУ.

Оформлення третього видання, як і двох попередніх, здійснив львівський художник Володимир Костирко, доповнюючи його цього разу певною кількістю ілюстрацій.

Мені б хотілося, щоб це видання не тільки живило ностальгію «причетних», але й щоб потрапило в руки, — може, навіть у першу чергу, — шістнадцятилітнім.

Володимир Павлів Читати далі
Додати відгук