Святослав

Опис:

Роман «Святослав» розповідає про життя великого князя, політичного діяча і воєначальника, що княжів наприкінці Х сторіччя в Києві. Образ Святослава формується на очах у читача, князя показано від юнацьких років до його трагічної загибелі, показано живою людиною зі своїми сумнівами, надіями, болем та любов’ю до ключниці Малуші, яка прийшла в князеві палати як рабиня та й залишилась на все життя рабинею. Автор, твір якого побудований на скупих літописних відомостях, різнобічно і захоплююче зображує події давноминулої епохи, даючи читачеві відчуття тих часів.

Анотація

Роман «Святослав» розповідає про життя великого князя, політичного діяча і воєначальника, що княжів наприкінці Х сторіччя в Києві. Образ Святослава формується на очах у читача, князя показано від юнацьких років до його трагічної загибелі, показано живою людиною зі своїми сумнівами, надіями, болем та любов’ю до ключниці Малуші, яка прийшла в князеві палати як рабиня та й залишилась на все життя рабинею. Автор, твір якого побудований на скупих літописних відомостях, різнобічно і захоплююче зображує події давноминулої епохи, даючи читачеві відчуття тих часів.

Семен Скляренко

Святослав

Книга перша
Княгиня і рабиня

Мандруючи понад старим Дніпром

світанками, удень і вечорами,

вночі, під чистим зоряним шатром,

перед вогнем, що руки грів теплом,

я думкою летів через тумани.

Туди, в минувшину далеких днів,

коли діди, забуті й незабутні,

уперше стали між високих гір, 

оглянули широкий виднозір, 

за покоління дбаючи майбутні.

Трудилися у поті своїх чіл, 

орали землю, ставили оселі, 

воздвигли городи і частокіл 

і в клопоті буденних трудних діл 

сади садили, будували села.

Сварилися, бо рід ішов на рід 

і плем’я кров братерську проливало, 

на князя князь ішов, і був розбрід, 

і знов був мир, за рало брався рід, 

Русі знамена сонце осявало.

Боролись предки. З моря і степів 

ворожі хижі орди налітали, 

палили городи і нищили засів,

та проти них вставала тьма списів, 

мечі із піхов люди витягали.

Спасибі вам за цю тернисту путь,

в труді й на раті гідно ви стояли, 

нікому з нас ніколи не забуть,

 і кожному годиться пом’януть, 

що ви створили, що ви збудували.

Почнемо ж нині повість цю смутну

про порохом повиту давнину, 

про ті часи далекі й незабутні,

коли діди, прославлені в віках, 

виходили на свій великий шлях, 

за покоління дбаючи майбутні.

Прийміть же ви, далекі прадіди, 

від вашого праправнука Семена 

цей скромний труд, а ви, живі, — да не судіть, 

якщо не все сказав — то доскажіть, 

якщо не так сказав — то допишіть, — 

зробив я те, на що хватило сили в мене...

Читати далі
Додати відгук