Чарівник Земномор'я

Анотація

Світ існує, допоки у ньому є рівновага — світла і пітьми, дихання і агонії, літнього і зимового рівнодення, ненависті та кохання. “У початку моєму — кінець мій, у моєму кінці — мій початок”, — казав свого часу К. Ґ. Юнґ. Перш ніж вирушити у справжню мандрівку, назустріч істині та подвигам, людина повинна пізнати своє істинне ім’я, і вже тоді торувати чарівні стежинки химерної долі.

Наприкінці 60-х років минулого століття у США схвильовано заговорили про таку собі Урсулу Ле Ґуїн. Любителі, фанати наукової фантастики і фентезі поспішали у книгарні, щоб особисто пересвідчитися у реальності нового феномену. Перед очима критиків і прихильників постала вірна послідовниця Дж. Р. Р. Толкіна, тонка поціновувачка і знавець міфологічного й лінгвістичного простору у дусі “Золотої гілки” Фрезера, технократична чаклунка, яка віддано дотримувалася принципів гуманізму та західного лібералізму, поетеса і віртуозна казкарка, романи якої просякнуті парадоксами діалектики і лукавою мудрістю даосизму.

Урсула Ле Ґуїн

ЧАРІВНИК ЗЕМНОМОР’Я 

Ле Ґуїн, чарівниця Земномор’я

Світ існує, допоки у ньому є рівновага — світла і пітьми, дихання і агонії, літнього і зимового рівнодення, ненависті та кохання. “У початку моєму — кінець мій, у моєму кінці — мій початок”, — казав свого часу К. Ґ. Юнґ. Перш ніж вирушити у справжню мандрівку, назустріч істині та подвигам, людина повинна пізнати своє істинне ім’я, і вже тоді торувати чарівні стежинки химерної долі.

Наприкінці 60-х років минулого століття у США схвильовано заговорили про таку собі Урсулу Ле Ґуїн. Любителі, фанати наукової фантастики і фентезі поспішали у книгарні, щоб особисто пересвідчитися у реальності нового феномену. Перед очима критиків і прихильників постала вірна послідовниця Дж. Р. Р. Толкіна, тонка поціновувачка і знавець міфологічного й лінгвістичного простору у дусі “Золотої гілки” Фрезера, технократична чаклунка, яка віддано дотримувалася принципів гуманізму та західного лібералізму, поетеса і віртуозна казкарка, романи якої просякнуті парадоксами діалектики і лукавою мудрістю даосизму.

“Справжня казка і справжнє життя починаються із порушення заборони — з небезпечного заклинання, зачинених дверей, зачарованої дороги”, — стверджувала молода письменниця. Можливо, цю формулу вона отримала у спадок, із рук батьків.

Урсула Ле Ґуїн народилася 1929 року в сім’ї відомого антрополога, етнографа і лінгвіста Альфреда Луїса Крьобера (1876—1960) і письменниці Теодори Крьобер. Її батьки мешкали у Берклі, штат Каліфорнія. Тихе, розмірене життя, сліди чайок на мокрому піску, багатюща домашня бібліотека, — так минали дитинство і юність майбутньої авторки всесвітньо відомих романів про Земномор’я. Коли їй було дванадцять, як і всі звичайні діти, вона понад усе любила комікси та гумористичні оповідання. Якось, вже трохи старшою, Урсула раптом вирішила стати художником і розмалювала стіни у ванній. Батькам це не сподобалося, як і їй, зрештою.

Ніщо не захоплювало дівчину так, як читання — фантастика, історичні романи, дитяча література.

Закінчивши коледж Редкліф у Кембриджі (штат Масачусетс) і Колумбійський університет у Нью-Йорку, отримавши диплом філолога з відзнакою, Урсула із задоволенням взялася за викладацьку діяльність, — французька мова і література. Наслідуючи університетську традицію, дівчина стає успішним спеціалістом в галузі філології та західноєвропейського міфу.

У 1962 році вона пише перше оповідання “Квітень в Парижі”. “Спочатку, — згадує Урсула, — мене захопив лише фантастичний сюжет і пригоди. Потім я осягнула, що не належу до щасливого числа письменників, які працюють у різних жанрах. У мене, здається, не залишилося вибору. Часто визрілий задум сам проситься на папір, і мені нічого не залишається, як записати його”. Дуже швидко Урсулу починають друкувати, вона освоює жанр наукової фантастики. Згодом письменниця скаже: “Навіщо жінки і чоловіки пишуть? Можливо, їх щось непокоїть? Якась дрібниця чи вічні питання життя і смерті, про які можна міркувати до останнього подиху. Я усе життя вертілася у колесі наукової фантастики і дитячої казки. Кожен новий текст змушував мене переосмислити все, що я написала раніше. Найчастіше мені хотілося спалити деякі твори. Але, подолавши бажання, я переходила до наступного задуму.”

Один з її ранніх і найцікавіших творів — “Правило імен”. Дослідниця переконана, що для того, аби орієнтуватися і керувати стихіями, потрібно знати істинні імена навколишніх предметів. Істинне ім’я — це є істинна сутність, — чи дерева, чи людини, чи собаки. Брехливі ілюзії, підставні імена і назвиська приховують справжнє творіння Всевишнього. За версією Урсули, зараз тільки дракони пам’ятають, як звучить Істинна мова, де кожне мовлене вголос слово — магічне заклинання. Творцем є той, хто вимовив перше слово Творення. В експериментальній структурній лінгвістиці вважається, що релікти істинної мови можна знайти у давньому санскриті та івриті.

“Мистецтво — це не лише ремесло, але і містика, і містифікація. Якщо ти скульптор — ти ворожиш над каменем, якщо ти художник — над полотном. Матеріал стає медіумом. Слова — це мої медіуми”, — відповість вона одному журналу.

Лише мовчання творить справжнє слово,

Першопричина Світла — темна Тінь,

Життя — у Смерті, Смерть — у юнакові,

Що яструбом летить у височінь.

(“Техану”, Створення Еї)

На початку 70-х років XX століття Америка шаленіла — жанр фентезі та наукової фантастики досяг вершини своєї популярності. Прихильники творчості Урсули Ле Ґуїн починають вимагати від преси подробиць життя відомої письменниці.

“Коли я опинився у неї в гостях, у маленькій затишній хатинці, — згадує кореспондент одного відомого журналу, — був розчарований. Біля мене сиділа не мудра чаклунка, яка припливла з невідомих країн, а ... людина. Вона говорила про даосизм у стародавньому Китаї, і ми разом спостерігали за дітлахами, які гралися за вікном у сніжки. Я збагнув, що вона чує, бачить, відчуває, як звичайна людина, але дивним чином трансформує свої щоденні спостереження у свої романи”.

Та перш ніж Урсула Ле Ґуїн відкрила світу свій єдиний і унікальний голос, письменниця довго дотримувалася загальних настроїв наукової фантастики — утопії. Близьке і далеке майбутнє, війна, міжгалактичний кодекс честі і дружба цивілізацій (“Хайнський” цикл, “Світ Роканнону” та ін.) — ось її ранні теми. “Що таке науково-фантастичне оповідання, утопія? Це, звісно, вигадка. Та критики і академіки не зможуть оцінити їхнього величезного соціального значення, — різко коментувала вона запитання журналіста. — Я пишу в цьому жанрі з усією відповідальністю перед суспільством, побоюючись наробити небезпечних помилок”.

Але якого б великого значення не надавала письменниця футуристичним оповіданням, та все ж найкращими її книгами стали романи із циклу “Чарівник Земномор’я”, де міф стає метафорою, яка дозволяє пояснити і подати цілісний образ Всесвіту. У 1972 році, коли з’явилися три частини “Чарівника Земномор’я”, в “Times” писали: “Це одна з найбільш актуальних і вічних книг, яку лише могла створити людська уява”.

Простір міфу — це і традиція, і утопія, і консерватизм, і революція одночасно. При цьому між фентезі та утопією є велика різниця. Герой утопії — не більш ніж носій ідеї, шарнір найновішої концепції. Фентезі — це вигадане минуле — той острів безчасся, де дозволено розглядати устрій і самих членів світобудови без страху запізнитися на останній зореліт.

У минулому, блискуче описаному Ле Ґуїн, люди живуть у містах і селах, полюють, займаються землеробством, закохуються і бояться епідемій. Час від часу в міста приходять війни або ж збуваються давні пророцтва і сказання про добрих чарівників.

На захід від заходу, там,

Потойбіч земель і морів,

Народ мій кружляє у танці,

У вихорі інших вітрів...

("Техану”)

Магія — основа буття у вигаданому світі Земномор’я, бо магія — це точне знання істинного предмета. Десь за морем вивищуються гори, котрі співають під важкістю Світового Дерева, у коренях якого покоїться царство пітьми і відчаю. Суспільство, що рухається по осі часу, у протистоянні сил добра і зла, і шукає захисту від смерті чи то у відьом, чи то у могутніх чаклунів, чи то у грізних драконів і правителів.

У фентезі Ле Ґуїн зводить своїх героїв зі страшними чудовиськами, озвірілими охоронцями проклятих підземель, користолюбними чаклунами і крижаною тінню. Улюблениця журі американських і всесвітніх премій “фентезі” і “дитячої книги” занурює читачів у похмурий і реалістичний простір боротьби між холодом мороку і жаром серцебиття. “Вісь світу”, “світова гора”, “храм”, “колона”, “вибраний” присутні у всіх частинах “Земномор’я” і багатьох казкових “дитячих” оповіданнях. Піднебесся строго ієрархічне. Лише такі одинаки, як головний герой земно морської тетралогії Гед, можуть знайти в собі сили пройти всі ступені — від Початку до Кінця. Небагатьом дано переконатися на власні очі, що немає ні початку, ні кінця. Гед спускається у Царство Смерті, туди, де стоять непорушні будинки і порожні села, нипають мовчазні, незворушні люди. “...їхні тіла здавалися здоровими і міцними, вони були позбавлені страждань, кохання, позбавлені болю і — життя”. Але моторошну пітьму обов’язково змінить яскравий ранок. Дійшовши до межі, посивілий чародій побачить білу смугу світла. Юна дівчина Ара (“Гробниці Атуану”), приречена на жахливу долю безіменної храни-тельки підземного лабіринту, наповненого чудовиськами і духами померлих, порушує заборону, знищує священні підземелля і біжить назустріч яскравому сонцю...

Як руки коханців, як шлях і кінець —

Сплелись у єдине і поруч лежать

Двоє в одному, життя і смерть.

Світло — ліва рука пітьми,

Читати далі
Додати відгук