Ті, що співають у терні

Ті, що співають у терні


Коллін Мак-Каллоу

Чуттєва та зворушлива історія кохання. Забороненого кохання, що долає роки і кілометри, обітниці і закони. Знову і знову три покоління жінок Клірі припускатимуться тих самих помилок, відвойовуючи в долі право на щастя. Для Меґґі Клірі — це католицький священик Ральф де Брікассар. Та, заплативши за коротку мить ніжності найдорожчу ціну, втративши одного разу вкрадене в Бога, Меґґі колись знайде відповідь, що змушує кидатися на тернину маленьку пташку з піснею любові…

 


Коллін Мак-Каллоу

Ті, що співають у терні

 

Роман

 

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2017

 

© Colleen McCullough, 1977

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2017

 

ISBN 978-617-12-3223-5 (epub)

 

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

 

 

Електронна версія створена за виданням:

 

Мак-Каллоу К.

М15 Ті, що співають у терні: роман / Коллін Мак-Каллоу ; пер. з англ. В. Горбатька. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 688 с.

ISBN 978-617-12-2466-7 (укр.)

ISBN 978-0-380-01817-8 (англ.)

 

Чуттєва та зворушлива історія кохання. Забороненого кохання, що долає роки і кілометри, обітниці і закони. Знову і знову три покоління жінок Клірі припускатимуться тих самих помилок, відвойовуючи в долі право на щастя. Для Меґґі Клірі — це католицький священик Ральф де Брікассар. Та, заплативши за коротку мить ніжності найдорожчу ціну, втративши одного разу вкрадене в Бога, Меґґі колись знайде відповідь, що змушує кидатися на тернину маленьку пташку з піснею любові…

УДК 821.111(94)

ББК 84(9Авс)

 

Published by arrangement with Avon, an imprint of HarperCollins Publishers

 

Висловлюємо щиру подяку літературному агентству «Andrew Nurnberg Associates Baltic, Latvia» за допомогу в придбанні права на публікацію цієї книжки

 

 

Перекладено за виданням:

McCullough C. The Thorn Birds : A Novel / Colleen McCullough. — New York : Avon Books, 1979. — 704 p.

 

Переклад з англійської Володимира Горбатька

 

 

Ілюстрація на обкладинці Аліси Франц Летеринг Євгена Спіжового

 

 

Є легенда про пташку, що співає лише раз у житті, співає милозвучніше за будь-яку істоту на всій землі. Щойно покинувши гніздо, ця пташина шукає тернину і не заспокоїться, аж поки не знайде. А потім, співаючи серед нещадно гострих гілок, врешті-решт наштрикується на найдовшу та найгострішу колючку. Помираючи, вона долає біль і своїм співом перевершує жайворонка та солов’я. Лиш одна бездоганно-прекрасна пісня, ціна якої — життя. Але її заціпеніло слухає увесь світ, а Бог на небесах — усміхається. Бо найкраще досягається ціною великого болю… Принаймні так легенда каже.

Частина перша 1915—1917, Меґґі

1

 

Восьмого грудня 1915 року Меґґі Клірі відзначала свій четвертий день народження. Прибравши зі столу тарілки після сніданку, мати мовчки тицьнула їй коричневий паперовий пакунок і наказала вийти надвір. Тож Меґґі присіла за ялівцевим кущем біля парадного в’їзду і почала нетерпляче сіпати та смикати. Маленькі пальці були слабкі й незграбні, а папір — товстий і цупкий; від нього йшов легенький запах універмагу містечка Вахіне, а це свідчило, що предмет у пакунку був — о, диво! — придбаний за гроші, а не передарований чи зроблений власноруч.

У кутку пакунка блиснуло щось золотисте, і Меґґі з новою силою взялася за папір, заповзято лущачи його довгими нерівними смужками.

— Аґнеса! Ой, та це ж Аґнеса! — замилувалася вона і кліпнула, оглядаючи ляльку, що лежала у пошматованому паперовому кубельці.

То й справді було диво. У Вахіне Меґґі була лише раз у житті, й то давним-давно, ще минулого травня, бо вона була слухняною дівчинкою. Але, сидячи високо в тарантасі поруч із матір’ю і намагаючись поводитися зразково, вона не змогла побачити багато через власне хвилювання і радісне збудження. Та все ж вона помітила Аґнесу — красуню-ляльку на полиці універмагу, вбрану в кринолін із рожевого атласу, рясно оздобленого мереживними рюшами. І одразу ж охрестила її Аґнесою, бо не знала іншого імені, достатньо елегантного для такого незрівнянно-чудесного створіння. Упродовж наступних місяців Меґґі згадувала Аґнесу, однак ні на що не сподівалася: власної ляльки Меґґі не мала, а про те, що ляльок вигадали саме для маленьких дівчаток, вона ще не знала. Меґґі бавилася свищиками, рогатками та подряпаними солдатиками, що стали непотрібними її братам; її руки часто бували брудними, а черевички — у багнюці. Їй навіть на думку не спадало, що Аґнеса призначена для гри. Погладивши складки яскраво-рожевої сукні, прекраснішої за будь-яку з тих, що бачила на живих жінках, Меґґі обережно підняла Аґнесу. Лялька мала шарнірні руки й ноги, які поверталися навсібіч; навіть шия й талія — і ті були на шарнірах. Всіяне перлинами золотисте волосся Аґнеси було елегантно укладене високою зачіскою в стилі помпадур; із-під легкої, як піна, мереживної хустки, скріпленої брошкою з перлами, видніла впадинка між блідими грудьми. Ретельно розфарбоване порцелянове обличчя навмисне не вкрили глянцем, щоб надати тонко підфарбованій «шкірі» природної матової текстури. З-під вій зі справжнього волосся поблискували блакитні очі, навдивовижу схожі на очі живої людини — з темно-блакитним забарвленням райдужних оболонок. Меґґі виявила, що коли нахилити ляльку горілиць, вона заплющить очі. На трохи підрум’яненій щоці видніла родимка, а крізь злегка розтулені темно-червоні губи Аґнеси проглядали маленькі білі зубки. Меґґі сіла, схрестивши ноги, вмостилася зручніше, обережно поклала ляльку собі на коліна й дивилася на неї.