Невольник

Жанр: Класична література, Поезія, Українська класика, Художня література

Правовласник: Фоліо

Дата першої публікації: 2013

Опис:

Т. Г. Шевченко (1814—1861) — видатний український поет, талановитий прозаїк і драматург, визначний художник, у творах якого знайшла відображення ціла епоха нашої історії. До цієї книжки увійшли поеми «Петрусь», «Москалева криниця», «Неофіти», «Відьма», «Марія», «Невольник» та вірші 1849—1861 рр.

Анотація

Т. Г. Шевченко (1814—1861) — видатний український поет, талановитий прозаїк і драматург, визначний художник, у творах якого знайшла відображення ціла епоха нашої історії. До цієї книжки увійшли поеми «Петрусь», «Москалева криниця», «Неофіти», «Відьма», «Марія», «Невольник» та вірші 1849—1861 рр.

Тарас Шевченко

НЕВОЛЬНИК

«У нашім раї на землі...»

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш

Бога принесла...

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговоритись. — Це моє!

Моє! — І дивиться на його,

І молиться за його Богу,

І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці.

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. — А подивіться!

Моє найкраще над всіми! —

І ненароком інший гляне.

Весела, рада, Боже мій!

Несе додому свого Йвана.

І їй здається, все село

Весь день дивилося на його,

Що тілько й дива там було,

А більше не було нічого.

Щасливая!..

Літа минають.

Потроху діти виростають,

І виросли, і розійшлись

На заробітки, в москалі.

І ти осталася, небого.

І не осталося нікого

З тобою дома. Наготи

Старої нічим одягти

І витопить зимою хату.

А ти нездужаєш і встати,

Щоб хоч огонь той розвести.

В холодній молишся оселі

За їх, за діточок.

А ти,

Великомученице! Села

Минаєш, плачучи, вночі.

І полем-степом ідучи,

Свого ти сина закриваєш.

Бо й пташка іноді пізнає

І защебече: — Он байстря

Несе покритка на базар.

Безталанная! де ділась

Краса твоя тая,

Що всі люде дивувались?

Пропала, немає!

Все забрала дитиночка

І вигнала з хати,

І вийшла ти за царину,

З хреста ніби знята.

Старці тебе цураються,

Мов тії прокази.

А воно таке маленьке,

Воно ще й не лазить.

І коли-то воно буде

Гратись і промовить

Слово мамо. Великеє,

Найкращеє слово!

Ти зрадієш; і розкажеш

Дитині правдиво

Про панича лукавого,

І будеш щаслива.

Та не довго. Бо не дійде

До зросту дитина,

Піде собі сліпця водить,

А тебе покине

Калікою на розпутті,

Щоб собак дражнила,

Та ще й вилає. За те, бач,

Що на світ родила.

І за те ще, що так тяжко

Дитину любила.

І любитимеш, небого,

Поки не загинеш

Межи псами на морозі

Де-небудь під тином.

[Перша половина 1849, Кос-Арал]

Читати далі
Додати відгук