На крилах пісень

Опис:

„На крилах пісень” – це перша поетична збірка Лесі Українки, яка подарувала поетесі визнання. Кожен вірш, кожен рядок і кожна думка в збірці принесе вам надзвичайне естетичне задоволення, навіть якщо ви вважали себе байдужими до поезії. Збірка складається з кількох циклів і освітлює різноманітні теми: любов до милої України і туга за рідним краєм, сум за долею народу і заклики до боротьби, оспівування прекрасної природи і чудові вірші для дітей. Незважаючи на різноманітність тем уся збірка об’єднана однією спільною рисою – надзвичайною ліричністю і чуттєвістю, яка може бути притаманна тільки жіночій манері письма.

НА КРИЛАХ ПІСЕНЬ

СІМ СТРУН

(Посвята дядькові Михайлові)

DO

(Гімн. Crave)

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься. І буде струна урочисто і тихо лунати, І пісня від серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана Скрізь буде літати, по світі між людьми питати, Де схована доля незнана?

І, може, зустрінеться пісня моя самотная

У світі з пташками-піснями,

То швидко полине тоді тая гучная зграя

Далеко шляхами-тернами.

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полю,

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя ти Україно мила, кохана,

Моя безталанная мати!

RE

(Пісня. В г і о s о)

Реве-гуде негодонька,

Негодоньки не боюся, Хоч на мене пригодонька, Та я нею не журюся.

Гей ви, грізні, чорні хмари! Я на вас збираю чари, Чарівну добуду зброю І пісні свої узброю.

Дощі ваші дрібненькії

Обернуться в перли дрібні, Поломляться ясненькії Блискавиці ваші срібні.

Я ж пущу свою пригоду Геть на тую бистру воду, Я розвію свою тугу Вільним співом в темнім лугу.

Реве-гуде негодонька,

Негодоньки не боюся, Хоч на мене пригодонька, Та я нею не журюся.

МІ

(Колискова. Arpeggio[1])

Місяць яснесенький Промінь тихесенький

Кинув до нас. Спи ж ти, малесенький, Пізній бо час.

Любо ти спатимеш, Поки не знатимеш,

Що то печаль; Хутко прийматимеш Лихо та жаль.

Тяжка годинонько! Гірка хвилинонько! Лихо не спить...

Леле, дитинонько! Жить — сльози лить.

Сором хилитися, Долі коритися!

Час твій прийде З долею битися,— Сон пропаде...

Місяць яснесенький Промінь тихесенький

Кинув до нас... Спи ж ти, малесенький, Поки є час!

ЕА

(Сонет)

Фантазіє! ти сило чарівна, Що збудувала світ в порожньому просторі, Вложила почуття в байдужий промінь зорі, Що будиш мертвих з вічного їх сна,

Життя даєш холодній хвилі в морі! Де ти, фантазіє, там радощі й весна. Тебе вітаючи, фантазіє ясна, Підводимо чоло, похиленеє в горі.

Фантазіє, богине легкокрила,

Ти світ злотистих мрій для нас одкрила

І землю з ним веселкою з'єднала.

Ти світове з'єднала з таємним, Якби тебе людська душа не знала, Було б життя, як темна ніч, сумніш.

sou

(Rondeau[2])

Соловейковий спів навесні Ллється в гаю, в зеленім розмаю, Та пісень тих я чуть не здолаю, І весняні квітки запашні Не для мене розквітли у гаю,— Я не бачу весняного раю; Тії співи та квіти ясні, Наче казку дивну, пригадаю —

У сні!.. Вільні співи, гучні, голосні В ріднім краю я чути бажаю,— Чую скрізь голосіння сумні! Ох, невже в тобі, рідний мій краю, Тільки й чуються вільні пісні — У сні?

LA

(Nocturno[3])

Лагідні веснянії ночі зористії

Куди ви од нас полинули? Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули?

О ні, ще не час! ще бо ми не дізнали

Всіх див чарівливої ночі, Та ще бо лунають, як перше лунали, Веснянки чудові дівочі.

Ще маревом легким над нами витав

Блакитна весняная мрія, А в серці розкішно цвіте-процвітає Злотистая квітка — надія.

На крилах фантазії думки літають

В країну таємної ночі, Там промінням грають, там любо так сяють Лагідні веснянії очі.

Там яснії зорі і тихії квіти

Єднаються в дивній розмові, Там стиха шепочуть зеленії віти, Там гімни лунають любові.

І квіти, і зорі, й зеленії віти

Провадять розмови кохані Про вічную силу весни на сім світі, Про чари потужні весняні.

ві

(Зеиіпа {)

Сім струн я торкаю, струпа по струні, Нехай мої струни лунають, Нехай мої співи літають По рідній коханій моїй стороні. І, може, де кобза найдеться, Що гучно на струни озветься, На струни, на співи мої негучні.

І, може, заграє та кобза вільніше, Ніж тихії струни мої. І вільнії гуки її Знайдуть послухання у світі пильніше; І буде та кобза — гучна, Та тільки не може вона Лунати від струн моїх тихих щиріше.

[1890]

ЗОРЯНЕ НЕБО

* * *

Зорі, очі весняної ночі!

Зорі, темряви погляди ясні! То лагідні, як очі дівочі,

То палкії, мов світла прекрасні.

Одна зірка палає, мов пломінь,

Білі хмари круг неї, мов гори, Не до нас носила вона промінь, Вона дивиться в інші простори...

Інша зіронька личко ховає

В покривало прозорее срібне, Соромливо на діл поглядає,

Сипле блідеє проміння дрібне.

Ти, прекрасна вечірняя зоре!

Урочисто й лагідно ти сяєш, Ти на людське не дивишся горе,

Тільки щастя й кохання ти знаєш.

Читати далі
Додати відгук