Вірші

Опис:

Читайте збірку поезій Бориса Грінченка у зручному електронному форматі Громадянська лірика стала визначним доробком у творчості Бориса Грінченка. У його поезіях переважає тема народних страждань і бідності, неволі і тяжкої праці заради виживання (вірші „Весілля”, „Весна”, „Бурлака”). Але простежується й активна громадянська позиція. Своїми віршами автор закликає народ до боротьби і вважає цю боротьбу єдиним порятунком („Боязким”, „Я – раб”). Поезії адресовані широкому колу читачів; від простих селян до представників інтелігенції. Тому і залишаються вони легкими для прочитання і актуальними: як в часи їх написання, так і тепер.

Боязким

Страшно бороться вставати

Проти насильства гидкого?

Жалко вам теплої хати,

Жалко життя затишного?

З матір'ю, з сином, з коханням

Вам розлучитися шкода?

Ви живете сподіванням:

Прийде й без того свобода?

Ні, хто розбити кайдани

Вміє своєю рукою,—

Той тільки вільним і стане:

Воля живе боротьбою!

Хто ж сього серцем не чує,

В кого нема на це сили,—

Той у неволі звікує,

Буде рабом до могил»?


Бурлака

Ой бурлака молоденький

На чужу чужину

Вийшов слави залучати,

А ліг в домовину…

Він з надіями святими

Вийшов рано з дому,

І прослалась довга стежка

Йому, молодому.

Ой прослалась довга стежка,

Стежка не пробита

І колючими тернами

Аж до краю вкрита.

Він пройти її всю думав,

З неї не звернути,

А навіки в домовині

Довелось заснути.

І сховала домовина

Горді поривання,

Всі надії молодії,

Всі його бажання.

І не друзі, а чужії

На чужій чужині

Понесли його в дубовій

Вбогій домовині.

Не гукнули самопали,

Ані гаківниці,

Як несли його ховати

У новій світлиці.

Не гукнули, як бувало,

Голосні гармати,

Як поклали молодого

В новій хаті спати.

Не лунала його слава

Скрізь по Україні,

І його забули люди

В темній домовині…


Весілля

Гульня! Весільної співають,

Музики тнуть, бряжчать чарки,

В дворі дівчата й парубки

Танець веселий починають.

Пісні озвалися луною,

Весілля весело кипить,

І молодий із молодою

Щасливий, радісний сидить.

Веселі скрізь! Усі гуляють,—

Журбу і працю і усе

На мить єдину забувають:

Цей день їм радощі несе!

І тільки день, чи два, а далі —

Для праці за шматок — ізнов

Забудь веселощі й любов,

Працюй ізнов, як працювали!

Роби, тягнися до сконання,

Роби на себе, на дітей,

І спинить праця та кохання

І сльози вирве із очей.

І будуть так вони, убогі,

Бліді й потомлені, у п’ять

Робити мовчки, поки змоги,

І часом долю проклинать.

Навіщо ж це весілля, крики,

Гостей сп’янілая орда?

Чому не спиняться музики?

Чого сміється молода?


Весна

Весна красна прийшла з квітками

І сміючися позира,—

Чого ж радію я сльозами

І в серці рана знов стара?

І сонце з неба так і сяє,

І пташка весело співа,—

А сум всю душу обгортає,

Додолу никне голова…

Ой не никла б вона долі,

Якби щохвилини

Я не бачив мук неволі

У моїй країні!

Ой не нили б мої груди,

Стомленії з горя,

Якби я не бачив всюди

Сліз пролитих моря.

Оттоді була б весела,

Весно, ти з квітками,

Якби наші рідні села

Не жили з сльозами.


Вечір

На землю вже тихий

Скрізь вечір лягає;

З високого неба

Вже місяць сіяє;

Затихла і пташка,

І людська розмова,

Мовчить, не шепоче

Зелена діброва.

І в мене на серці

Так тихо все стало,

Немовби те серце

Заснуло і спало…


Живуща вода

В казках я про воду живущу чував,

Що мертвого бризни тією водою —

І душу живую знов мертвий придбав,

І знов молодою пишає красою.

Хоч воду ту змій береже огняний

І кожного палить, хто йде до криниці,

Та смілому байдуже гидосний змій:

Несе йому смерть він у дужій правиці.

О, доле! Героя з огнистим мечем,

Що вб’є того змія, пошли нам, благаю!

Хай воду чудовну живущим дощем

Розбризка по мертвому краю!


Зорі

Мамо люба, глянь, як сяють

Ясно зорі золотії

Кажуть люди: то не зорі —

Сяють душі то святі.

Кажуть: хто у нас на свічі

Вік свій праведно прожив,

Хто умів людей любити,

Зла ніколи не робив,—

Бог того послав на небо

Ясно зіркою сіять…

Правда, мамо,— то все душі,

А не зорі там горять?

Так навчи ж мене, голубко,

Щоб і я так прожила:

Щоб добро робити вміла

І робить не вміла зла!


Я — раб

Еге, се так, що за раба

Мене полічено з рабами,

Але я з тих рабів, що в їх

Повік нема ладу з панами.

Я з тих рабів, що єсть у їх

Жадання пута розбивати

І ті будівлі руйнувать,

Що в їх стирчать залізні грати.

Я з тих рабів, що їм на те

Дається рабськеє убрання,

Читати далі
Додати відгук