Бояриня

Опис:

Поема „Бояриня” визнана однією з найвідоміших і найбільш знакових, адже вона торкається багатьох сторін життя: від історичних відносин Росії і України до описання почуттів головних героїв і психологічних переживань. Читаючи поему, ми можемо спостерігати, як день за днем відверте кохання Оксани і Степана тане, не залишаючи нічого, крім сліз і смутку за Батьківщиною. Українська дівчина змушена їхати за своїм коханим на чужину, але навіть сила кохання не може врятувати її від душевних мук. У поемі вражаюче гостро описуються чужинські звичаї, де обмежуються права жінок і панує несправедливість. Чесна і волелюбна українська дівчина не може миритися з такими порядками, як не може миритися з ними і сама авторка – незламна і сильна духом Леся Українка.

1

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини, Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики; на столі прилагоджено до вечері. Стара Перебійниха дає останній лад на столі, їй помагає дочка її, Оксана і служебка. Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя йому видко одразу, що він не москаль.

Перебійний

(до гостя)

Моя стара управилась хутенько!

Дивись, уже спорудила й вечерю,

поки ми там, на цвинтарі, балачки

провадили.

Перебійниха

(зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)

Боярине, прошу

зажити з нами хліба-солі.

Степан

(уклоняючись)

Рад-би,

шановна пані-матко, та не смію,

коли б не гнівались старі бояри, –

я й так уже давно від них одбився.

Перебійний

Про них ти не турбуйся. Підкоморій

їх запросив на бенкет, а тебе

я випрохав до нас: «Я сам, кажу їм,

щось недугую трохи, то не можу

на бенкетах гуляти, а Степана,

по давній приязні до його батька,

хотів би пригостити в себе в хаті.

Він молодик, йому ще не пристало

на бенкети великі учащати».

Боярам, видко, вже запах медок

та варенуха, отже, роздобрились

та й мовили: «нехай собі парнішка

сидить у тебе хоч і до від’їзду.

Навіщо він нам здався?»

Степан

От спасибі,

пан-отченьку!

(Зіходить на рундук з господарями).

Перебійний

Я джурі накажу,

нехай перенесе твоє манаття

до нас, та й заберу тебе в полон,

поки не визволять бояри.

Степан

Боже!

Такий полон миліший од визволу.

Перебійниха

(до Оксани)

Піди лиш, доню, там пошли Семена.

(Оксана виходить і незабаром вертається).

Степан

Якби лиш я не став вам на заваді…

Перебійниха

Ото б таки! Ще в нас у хаті стане

для гостя місця !

Перебійний

Ти, синашу, в мене

забудь всі церегелі. Таж зо мною

небіжчик батько твій хліб-сіль водив,

укупі ми й козакували.

(Садовить Степана і сам сідає при столі. До Оксани).

Дочко,

ти б нас почастувала на початок.

(Оксана наливає з сулійки дві чарки – батькові й гостеві).

Оксана

Боярине, будь ласка, призволяйся.

Степан

(узявши чарку, встає і вклоняється Оксані).

Дай боже, панночко, тобі щасливу

та красну долю!

Оксана

Будь здоровий, пивши.

(Степан, випивши, знов сідає. Оксана частує батька. Всі вечеряють).

Перебійний

(до Оксани)

А він спочатку не пізнав тебе,

ти знаєш? Запитав: яка то панна

у першій парі корогву несе?

Оксана

(усміхаючись і поглядаючи на Степана)

Коли?

Перебійний

Та отоді ж, як ти на трійцю

в процесії між братчицями йшла.

Степан

Ти завжди носиш корогву?

Оксана

(з певною самовтіхою)

А як же,

Я перша братчиця в дівочім братстві.

Перебійний

(жартівливо підморгнувши)

Се вже тобі не та мала Оксанка,

що ти, було, їй робиш веретенця.

Оксана

Ті веретенця й досі в мене є…

(Замовкає, засоромившись).

Степан

(втішений)

Невже?

Оксана

(перебиваючи ніякову для неї розмову. До матері)

А де се, мамо, наш Іван?

Перебійниха

Та де ж? На вулиці між товариством.

Іван

(Оксанин брат, молодий козак, увіходить з будинку)

Ба ні, я тут. Давайте, мамо, їсти.

Перебійниха

Ти б уперід хоч привітався з гостем!

Іван

(сідаючи, недбало)

Ми вже віталися там коло церкви.

Перебійний

Він буде мешкати в нас до від’їзду.

Іван

(так само)

От як? Що ж, добре… Слухай-но, Оксано,

ця страва вже простигла, принеси

свіжішої.

Оксана

(уражена його недбалим тоном)

Служебка зараз прийде,

то й накажи їй.

Іван

Ба, яка ти горда!

(До Степана).

У вас там на Москві, либонь, дівчата

так бришкати не сміють?

Степан

Я московських

дівчат не знаю.

Оксана

Як же се?

Степан

Читати далі
Додати відгук