Лісова пісня

Опис:

Хрестоматійний твір української літератури „Лісова пісня” – це більше, ніж історія про нещасливе кохання. Тут ми бачимо, як розкривається тема взаємовідносин людини і природи. Авторка показує, що люди вважають дари природи чимось, що створено заради покращення їх життя. Серед персонажів драми – міфічні істоти українського фольклору: Мавка, Русалка, Перелесник та інші персонажі, про яких багато з нас знають лише з казок. Але „Лісова пісня” – це більше, ніж просто казка. У творі оспівується любов до природи і до вічної краси, показується, що душа вічна і набагато цінніша за тіло, а матеріальні статки у порівнянні з багатством духовним нічого не варті. У наш час ці теми актуальні як ніколи.

СПИСОК ДІЯЧІВ "ЛІСОВОЇ ПІСНІ"

"Той, що греблі рве". Русалка.

Потерчата (двоє). Водяник.

ДІЯ І

Дядько Лев. Перелесник.

Лукаш. Пропасниця (без мови).

Русалка. Потерчата.

Лісовик. Куць.

Мавка.

ДІЯ II

Мати Лукашева. Килина.

Лукаш. Русалка.

Дядько Лев. "Той, що в скалі сидить".

Русалка Польова.

Перелесник.

ДІЯ III

Мавка. Хлопчик.

Лісовик. Лукаш.

Куць. Діти Килинині

Злидні. (без мови).

Мати Лукашева. Доля.

Килина. Перелесник.


ПРОЛОГ

Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину - то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро - тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, - повна ніжної, задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду.

В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг "Той, що греблі рве" - молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами. Кинувшися з потоку в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає.

"Т о й, щ о г р е б л і р в е"

З гір на долину

біжу, стрибаю, рину!

Місточки збиваю,

всі гребельки зриваю,

всі гатки, всі запруди,

що загатили люди, -

бо весняна вода,

як воля молода!

(Хвилює воду ще більше, поринає і виринає,

мов шукаючи щось у воді).

П о т е р ч а т а

(двоє маленьких, бліденьких діток у біленьких

сорочечках виринають з-поміж латаття)

П е р ш е

Чого ти тута блудиш?

Д р у г е

Чого зо сну нас будиш?

П е р ш е

Нас матуся положила

і м'якенько постелила,

бо на ріння, на каміння

настелила баговиння,

і лататтям повкривала,

і тихенько заспівала:

"Люлі-люлі-люлята,

засніть, мої малята!"

Д р у г е

Чого ж ти тут шугаєш?

П е р ш е

Кого ти тут шукаєш?

"Т о й, щ о г р е б л і р в е"

Тую Русалку,

що покохав я змалку,

бо водяній царівні

нема на світі рівні!

Збігав я гори,

долини, яри, ізвори, -

милішої коханки

нема від озерянки.

Зіб'ю всю вашу воду,

таки знайду ту вроду!

(Бурно мутить воду).

П о т е р ч а т а

Ой леле! не нуртуй!

Хатинки не руйнуй!

Печера в нас маленька,

що збудувала ненька.

Убога наша хатка,

бо в нас немає татка...

(Чіпляються йому за руки, благаючи).

Ми спустимось на дно,

де темно, холодно,

на дні лежить рибалка

над ним сидить Русалка...

"Т о й, щ о г р е б л і р в е"

Нехай його покине!

Нехай до мене зрине!

Потерчата поринають в озеро.

Читати далі
Додати відгук