Ротації

Опис:

Богдан-Ігор Антонич є цілковито осібним українським класиком. Він творив модерну імпресіоністичну літературу вже тоді, коли більшість поетів продовжували захоплюватися «народництвом». Радянські читачі до 1960-х років майже не знали його текстів… хоча Антонича не було репресовано: він проживав на тодішній території Польщі, тому СРСР ніяк би не могло до нього дібратися. До того ж, Антонич то ніби «людина без біографії», хоча сучасні письменники, наприклад, Юрій Андрухович, пробували створити його альтернативний життєпис. Збірка «Ротації» видана 1938 року, посмертно. Це поезії, що присвячені візіям міста та блуканням неспокійного духу модерного поета.   Добірка містить такі тексти:   Балада про блакитну смерть Балада провулка Вербель Весна Дно тиші Закінчуючи Кінець світу Концерт з меркурія Мертві авта Міста й музи Назавжди Ротації Сурми останнього дня

Богдан-Ігор Антонич

Збірка «Ротації»

 

 

Балада про блакитну смерть

 

Примарні камениці і коші подвір’їв,

мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи,

провалля ночі, що його ніхто не зміряв,

і смуток темних брам, і цвілі млосний подих.

Зім’ятий і заляпаний паперу клаптик,

коротка, проста записка: «Ніхто не винен,

злочинця не шукати!» Йде у тихих лаптях,

мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине.

З розкритих проводів букетом синя пара,

із мідних, спухлих жил блакитна кров струмує.

З-за шафи, що в півсні принишкла з ляку марить,

примарне соло на кларнеті смутку, чуєш?

Палає струм блакитний, мов душа в натхненні,

і шепіт божевілля два серця колише

з-під дна свідомості.

І ніч у вир шалений!

І синім квіттям газ в подертий килим тиші!

На ліжко, човен розкоші й нудьги кохання,

сідає миша місячна — цинічна й куца,

і тіло з тілом, тісно сплетені востаннє,

в неситих скорчах болю й насолоди в’ються.

Похилений над ними синій янгол газу

вінчає їх вогнем блакитним, наче миртом,

і душі, мов лілеї, кидає в екстазу,

аж спаляться, немов останні краплі спирту.

 

24 грудня 1935

 

Читати далі
Додати відгук