Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря

Опис:

Іван Нечуй-Левицький є класиком української літератури. Він працював у численних жанрах і з численними темами. Його внесок в українську літературу важко переоцінити. Саме цей письменник ввів низку нових тем, мотивів і сюжетів і літературний процес. «Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря» є історично-популярною брошурою. Це один із найперших справді масово популярних текстів такого штибу. За що ним так захопилися сучасники? Читайте самі!

Іван Семенович Нечуй-Левицький

Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря

 

 

Після гетьмана Юрия Хмельницького на Українї стали два гетьмани. На східній Українї, на чорній раді в Ніжині 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на західній Українї, в Корсунї, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу Україна роздїлилась на дві половини по Днїпро: Полтавщина й Чернігівщина зостались під московським царем; Київщина, Волинь та Поділє знов піддались під польского короля. Обидва гетьмани хотїли зіпхнути один другого з місця і забрати в свої руки всю Україну, і разом з ними Москва й Польща вмішувались в українські дїла, піддержували кожна свого гетьмана і хотїли силою завоювати собі другу половину України. На Українї почались війни без перестану. Обидва гетьмани з польским та московським військом мережили Україну вподовж і впоперек, брали городи й села, руйнували, палили, накликали Татар, Поляків, Москалїв. Правий, західний берег став пустинею. Народ втїкав на далекі степи в Катеринославщину, в харківську, воронїжську ґубернїї, на Дін. Народ назвав сей крівавий час «руїною».

 

Столицею Бруховецького став Переяслав; столицею Тетері зостав ся давний гетьманський город Богдана Хмельницького, Чигирин. Обидва гетьмани поглядали завидливими очима через Днїпро і збірали ся напасти один на другого. Бруховецький тихенько розіслав листи по Київщинї, в котрих підмовляв народ встати на Ляхів і вигнати їх з України. Тетеря послав Петра Дорошенка за Днїпро. Дорошенко засїв в Кременчузї. Бруховецький просив собі у царя на поміч московського війська, Тетеря кликав на поміч польске військо.

 

Московський цар не дуже квапився, посилати Бруховецькому поміч. Він тодї воював з Польщею і Поляки страшно побили московське військо. В 1661 року, при Кушликах, в Литві польске військо розбило московських воєвод Хованського та Ордина-Нащокина. Двадьцять тисяч Москалїв полягло на місцї. Поляки одняли од Москви всю Литву й Білу Русь. Московський цар послав Бруховецькому трохи війська з своїми боярами, та в Сїч пять сот Москалїв та Донцїв з Касоговим на поміч запорожському отаманові Сїркові. А тим часом Тетеря послав до короля посланців Гарадзу та Олїстратенка і просив, щоб король чим скоріше приходив на Україну з військом. Король хапав ся на Україну, бо в Тетериній гетьманщинї вже починав ся проти Польщі страшний народний бунт. Його розпочав в Паволочі паволоцький полковник, Іван, на прізвище Попович. Козаки й народ звали його паволоцьким попом.

 

Іван Попович був син сьвященика з місточка Ходоркова. Ще в молодих лїтах він служив у війську Богдана Хмельницького і ходив на Білу Русь виганяти польских панів. За Юрия Хмельницького він уже був полковником в Паволочі, зайнявши місце Богуна, котрий перейшов полковником у Винницю. Але як настав гетьманом Тетеря, Поповичові стало дуже скрутно. Тетеря тяг до Польщі, любив польских панів, знов напустив Поляків та жидів на Україну. Попович ненавидів Польщу, польских панів та жидів, стояв за народ і тягнув до Москви, бо сподївав ся од Москви добра для народа. Він хотїв прилучити західну Україну до Бруховецького і посилав листи в Київ до московського воєводи, просячи од його помочі. Тетеря дізнав ся про те, що він задумує вигнати Поляків з України ще й передатись московському цареві, оддав його під суд і засудив на смерть. Київський митрополїт Діонизий Балабан та чернець Юрий Хмельницький упрохали Тетерю дарувати йому жптє, вважаючи на його молоді лїта. Тетеря помилував Поповича, але з тим, щоб він постриг ся в сьвященика. Не минуло й півроку, а Попович знов почав слати листи в Київ до московського воєводи. Воєвода обіцяв послати йому поміч. Попович прибув в Паволоч і його знов вибрали козацьким полковником, не вважаючи на його попівську рясу. Попович підняв повстання проти Поляків. Народ і голота ненавидїли польских панів, не любили й Тетері за його ласку до Поляків і почали приставати до Поповича. В Паволочі вирізали всїх Поляків та жидів. Повстання зайняло ся. Попович розіслав загони і народ почав вирізувати та грабити Поляків та жидів, скрізь в місточках та в селах. Тетеря зібрав військо і обступив Наволоч. Попович послав просити помочі до Бруховецького, а сам запер ся в Наволочі. Поміч не прийшла і Попович, жалуючи город і людей, сам оддав себе в руки Тетері. Тетеря звелїв мучити Поповича: йому терли горячим каменем тімя, прикладали до боків розпечене зелїзо, а далї поодрубували руки й ноги і покинули його ще живого, а потім спалили його тїло. Се повстання так налякало Тетерю, що він просив, короля, аби як можна скоріше подати йому поміч і привести польске військо на Україну.

 

Після Покрови, 8. жовтня 1663 року, польский король Ян Казимір прийшов на Україну і став у Білій Церкві, за шістьдесять верстов. од Київа. Ян Казимір тілько що одвоював од московського царя Олексїя всю Білу Русь і тепер хотїв одібрати і всю Україну. В короля було небогато війська, але до його пристали Тетерині козаки, йому послав Татар і кримський хан. В Білу Церкву прибув до короля гетьман Тетеря і з ним тринадьцять полковників, вірних королеві; між ними були: Ханенко, Милешко, Гоголь, Богун та Гуляницький. Духовеньство прислало од себе привитати короля архимандрита Гедеона-Юрия Хмельницького. Саме тоді вибрали в Києві митрополїта Йосифа Тукальского. Королю се не зовсім сподобалось. Тукальский не любив Польщі. В Києві сидїв в той час архиєрей Методий, приятель Бруховецького, а ще більший приятель московського царя, котрий, хотїв навіть настановити його київським митрополїтом. Методий писав в Москву про все, що робилось на Українї. Він зараз дав звістку в Москву, що польский король прийшов в Білу-Церкву і просив царя, щоб він, як можна скоріше, прислав на поміч Бруховецькому московське військо. Тимчасом, 13. листопада перед пилипівчаним пущенням, король з козаками та з Татарами дійшов уже до самого Днїпра, став у Ржищеві над Днїпром і почав перевозити своє військо за Днїпро. Татари переплили через Днїпро коло Трипілля, по своєму звичаю, держачись за кіньскі хвости. Бруховецький стревожив ся, слав до царя лист за листом, щоб цар скоріше присилав на поміч військо, а цар помочі не посилав. Князь Ромодановський, котрий стояв з московским військом в Білгородї на українській границї, розпустив Москалїв до дому. Натомісць з Москви приїхав до Бруховецького царський посланець, Башмаков. Він привіз гетьманові умову, написану ще гетьманом Юрием Хмельницьким і велїв гетьманові підписатись на тій умові і сповнити її. В тій умові був один пункт, в котрому говорилось, що гетьман повинен збірати податки на Українї і одсилати в царську казну. Гетьман і старшина довго сперечались, але мусїли підписатись. Башмаков пригадав їм, як сьвятий апостол Павло сказав: «Раби повинні покорятись своїм владикам». Козаки стали вже царськими рабами…

 

Окрім того Башмаков передав гетьманові царський приказ, щоб він позаписував на папір всїх козаків, міщан, селян, їх землю, хуторі, млини, пасїки, худобу, щоб по тих записах з усього збірати в царську казну податки. Бруховецький говорив, що польский король перевозить військо через Днїпро, що біда висить над головою, записувати людий та землі тепер ніколи. Одначе нїгде було дїтись, коли так щедро поступив ся цареві. Гетьман мусїв обіцяти окрім того, що він буде харчувати московских воєвод і їх військо, що цар насадив в кожному українському городі: він записав на кожного московського воєводу по млинові на двоє колїс (добрі були животи в московських воєвод!) полковникам по пятьдесять восьмачок, підполковникам та майорам по двадцять пять, капітанам по двадцять, прапорщикам по десять, москалям по чотирі восьмачкі житнього борошна на рік. А війська на поміч гетьманові все таки не прислали з Москви…

 

Тим часом настала зима. Після Різдва 1664 р. король стояв уже за Днїпром. З ним йшли значні польскі воєводи Чарнецький та Маховський. В короля було небогато війська. Щоб запобігти ласки в українських селян, король викупив з неволї Татар українських бранцїв і пускав на волю.

 

В Київщинї почали ся повстаня проти короля і Тетері. Його підняв славний запорожський атаман Іван Сїрко. Сїрко не любив Польщі та польских панів, не любив і Тетері за те що він тягнув до Поляків. Він був дуже прихильний до простого народу і ждав од московського царя добра для народа. Сїрко стояв за царя і хотїв привернути цілу Україну до Бруховецького. Цар прислав в Сїч, на поміч Сіркові, Косогова. Поміч була невелика. Косогов привів всього-на-всього тридцять доньских Козаків та шістдесять Калмиків, дикого народу, що живе аж коло Каспійського моря.

 

Сїрко кинув ся в Крим, щоб не пустити Татар на поміч королеві, взяв Перекоп, спасав його, почім зачав пльондрувати татарські села під Перекопом, понад Днїпром та Дністром, побив велику силу Татар, набрав всякого добра і кинув ся на Поділє на річку Бог… Селяни й Козаки зачувши про Сїрка, кинулись на Поляків та на жидів, начали їх вирізувати та грабити. Брацлавський та Кальницький полк. Могилїв, Рашків, увесь уманський повіт одкинулись од короля і піддались під московського царя Сїрко задумав одняти од Тетері всю правобічну Україну і оддати цареві.

 

В кінци мая Чарнецьский з Тетерою напали на Бруховецького, били ся з ним цїлий день од ранку до самоге вечера.

 

Вступаючи в гетьманщину Бруховецького, Поляки не набрали з собою доволї харчів та сїна для коний. Вони сподівались достати собі запасів, завоювавши українські городи, але вийшло инакше. Городи не здавались. Харч та сїно прийшлось добувати силою, однимати в людий по селах. Козаки Бруховецького нападали на Поляків, однимали вози з хлібом та з сїном і вбивали польских жовнірів. Полякам прийшлось брати городи силою, а таких городів було мало не триста.

 

Поперед усього Поляки напали на Воронкове, ограбили його й спалили. Потім вони обступили Боришполь і почали кидати в город бомби. Город загорів ся. Боришпольцї ждали на поміч мосовського війська, а військо не приходило. Тодї духовенство подало раду, оддати город. Ворота одчинились. Поперед усїх вийшло духовенство, а за ним вийшли Боришпольцї; вони вели з собою звязаного сотника Собу і оддали його Полякам. Соба не хотїв оддавати города Полякам і давав раду стояти проти Поляків. Поляки не зачіпали людей, не кинулись різати, але забрали ввесь хлїб в городї.

 

Була страшна грязюка. Полське військо на силу тягло ся далї до Остра. Остер стояв в кутку над Десною і маленькими річками Остром та Папроком, там де вони вливають ся в Десну. По один бік города було страшне болото, по другий бік стояла твердиня. Вода в той час дуже прибула і підтопила город. Взяти город було дуже трудно, але на щастя Поляків зразу вдарили морози та такі здорові, що через кілька днїв можна було ходити по леду. На Миколи Поляки накидали по леду хворосту і почали підступати під город, а військові слуги кинулись по селах, порозбірали хати і почали ставити мости. Через мости покотили гармати і почали бити на город; піше військо полїзло через вали. Козаки одбилн Поляків, але опівночі втїкло з города московське військо. Король обіцяв помішували Остерцїв, як вони самі оддадуть город; він став на кватирі в передмістї, в одній хатинї, розпустив військо на кватирі по селах на одпочинок. Так Поляки стояли цїлі Різдвяні сьвятки. Вони ждали, поки минуть страшні морози, котрі вдарили несподівано.

 

Тим часом друга половина польского війська, під рукою польского воєводи, споляченого Українця, Чарнецького, пішли на другий бік од Остра забірати городки та села. До Чарнецького пристали козацькі Тетерині полковники Богун та Гуляницький. Поляки взяли Ромен. В Ромнї люде випустили московське військо й самі повтїкали, покинувши хати пустками. За Ромном поздавались і другі городки та села не стільки Полякам, скільки Богунові, котрого ймення було славне між козаками.

 

Одно Манастирище довго не оддавалось. Поляки взяли його, ограбили людий і оддали в полон Татарам.

Читати далі
Додати відгук