Поза межами болю

Опис:

Осип Турянський творив під псевдонімом Іван Думка. Це український письменник, літературний критик та вчитель. Він працював у жанрі малої та середньої прози. Найбільш відомим з його текстів є повість-поема «Поза межами болю». Це автобіографічний текст. Річ у тім, що 1914 року Турянського мобілізували до війська, адже саме почалася І світова війна. Письменника відправили на сербсько-австрійський фронт, де він потрапив у полон (табір для інтернованих на острові Ельба, Італія). Всі свої спогади та враження Осип Турянський описав у повісті «Поза межами болю». Одночасно з українською літературною прем'єрою вийшов також німецький переклад книжки. «Поза межами болю» є видатним і європейського рівня прикладом модерної літератури в дусі експресіонізму. Також за мотивами цього тексту режисером Ярославом Лупієм 1989 року створено однойменний фільм.

Поза межами болю

Осип Турянський

ПОЗА МЕЖАМИ БОЛЮ

(уривок з повісті)

 

 

... Нараз усі мрії сполохав, наче пташки, дивний і тривожний голос сліпого:

— Не тікайте від сонця! Не ховайтеся в тіні!

Злякався власного голосу і прокинувся спросоння. Сліпими очима глянув із зачудуванням на товаришів та тривожно запитав:

— Де ми?

Вони здригнулися.

Здавалося, що душі безлічі людей, котрі лежать на безмірному цвинтарищі буття і в могилі ще страждають, вийшли з могили опівночі й питають:

— Де ми?

................................................................

Я глянув на його обличчя.

Воно так виглядало, начеб не було вже з цього світу.

Хоча цій людині було доперва двадцять чотири роки, то її сліпі очі, її зеленаво-землисте, глибокими ямами й морщинами пооране лице, посивіле буйне волосся зробили її старцем. Колись у його великих і гарних, мрійних очах ясніли іскри молодості й запалу до високих поривів і змагань.

..................................................................

Ні, неможливо, щоби ця людина мала на віки вічні бачити тільки тьму перед собою.

Чому миш, кертиця, гадина любується світлом сонця, а людина ні?

.................................................................

Здається, що віки вже протекли, як це було.

Гарматні кулі розривають землю і людей.

Кругом нас пекло, божевілля, смерть.

Кожна людина вмирає тисячу разів в одній секунді.

Він один лежить у ямі супокійно.

А його очі — о, не забуду ніколи його очей!

Вони дивляться так лагідно й любо кругом, наче хочуть несвідомо зворушити скам’яніле небо безмежною добротою і красою людського серця.

І хочуть показати темряві всесвіту й лукавості богів невмируще сонце й надію людського духа.

................................................................

Та тепер у нього темні ями замість очей.

Читати далі
Додати відгук