Чому я не хочу вертатись до СССР?

Жанр: Історія, Історія України, Людина і суспільство, Публіцистика, Політика

Правовласник: Фоліо

Дата першої публікації: 2015

Опис:

Іван Багряний (1906—1963) — письменник, творчий доробок якого дійшов до співвітчизників лише через багато років після його смерті. Був репресований у 1932  році, засланий на Далекий Схід, пережив втечу, знову арешт, еміграцію. У 1946 р. за кордоном вийшов друком його памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?», в якому митець розповідає про цілеспрямоване винищення  людей тоталітарною системою.

Анотація

Іван Багряний (1906—1963) — письменник, творчий доробок якого дійшов до співвітчизників лише через багато років після його смерті. Був репресований у 1932 році, засланий на Далекий Схід, пережив втечу, знову арешт, еміграцію. У 1946 р. за кордоном вийшов друком його памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?», в якому митець розповідає про цілеспрямоване винищення людей тоталітарною системою.

Іван Багряний

Чому я не хочу вертатись до СССР?

Чому я не хочу вертатись до СССР?

Я вернуся до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький...

Автор

Я один із тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть вертатися додому, під більшовизм, дивуючи тим цілий світ.

Я є українець, робітник з походження, маю 35 років, уроджений на Полтавщині, зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі, утікаючи перед репатріаційними комісіями з СССР, що хочуть повернути мене на «родіну».

Я не хочу вертатись на ту «родіну». Нас тут сотні тисяч тих, що не хочуть вертатись. Нас беруть з застосуванням зброї, але ми чинимо скажений опір, ми воліємо вмерти тут, на чужині, але не вертатись на ту «родіну». Я беру це слово в лапки, як слово, наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав’язуване нам радянською пропагандою. Більшовики зробили для 100 національностей єдину «совітську родіну» і нав’язують її силою, цю страшну тюрму народів, звану СССР.

Вони її величають «родіна» і ганяються за нами по цілому світу, щоб на аркані потягти нас назад на ту «родіну». При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталін­ським соціалізмом, перед тою «родіною».

Для європейців і для громадян всіх частин світу (крім СССР) дивно й незрозуміло, як то може людина утікати від своєї Вітчизни і не хотіти вертатись до неї. То, мабуть, великі злочинці, що бояться кари за великі гріхи перед своєю Вітчизною?

Мабуть тому до нас ставляться з такою ворожістю.

Дійсно, тут є чому дивуватися для тих, для кого слово «Вітчизна» наповнене святим змістом. Що може бути милішого за Вітчизну, за ту землю, де народився і ходив по ній дитячими ногами, де лежать кості предків, де могила матері.

Для нас слово «Вітчизна» також наповнене святим змістом і може більшим, як для будь-кого іншого. Але не сталінська «родіна». Мені моя Вітчизна сниться щоночі. Вітчизна моя, Україна, одна з «рівноправних» республік в федерації, званій СССР.

Я не тільки не є злочинцем супроти своєї Вітчизни, а, навпаки, я витерпів за неї третину свого життя по радянських тюрмах і концтаборах ще до війни.

Вона мені сниться щоночі, і все ж я не хочу нині вертатись до неї.

Чому?

Бо там більшовизм.

Цивілізований світ не знає, що це значить, і може навіть не повірити нам. Та, слухаючи нас, мусить поставитися до того уважно. Ми прожили там чверть століття, а, говорячи тепер страшну правду про тамтешній світ, ми робимо це з повною свідомістю, що ставимо під загрозу смерті-терору і каторги всіх наших близьких і рідних, що ще залишилися там і що на них Сталін буде вимщати свою ненаситну злобу і кровожерну зненависть до нас, українців.

Одначе це не спиняє нас від бажання розказати світові хоч частину тієї страшної правди, що жене нас по світах крізь нужду, холод і голод геть далі, як страшна примара, — правди про «родіну», про країну сталінського соціалізму і про нашу українську трагедію в ній. Отже:

Читати далі
Додати відгук