Дім на горі

Опис:

Нове (повне) видання роману видатного сучасного українського письменника.

Анотація

Нове (повне) видання роману видатного сучасного українського письменника.

Валерій Шевчук

ДІМ НА ГОРІ

Світлій пам’яті

Марії Яківни Савінської —

моєї першої учительки

Автор

Частина перша. Дім на горі

Повість-преамбула

1030095.png

Розділ перший. Спокій

Xaй буря в серці пана мойого Втихне!

Хай заспокоїться Бог, якого не знаю...

З вавилонських молитов

1

«Тихий і незвичний спокій!» — подумав Володимир. Не був то спокій, що знав його досі: тиша квартири, мото­рошна тиша перед початком бою, тиша лісу, коли лежав у польовому шпиталі й дивився, як хитаються над головою і порипують величезні сосни. Тут відчував тишу перво­зданну, бо не була глуха; можливо, відчувалася так об’ємно, бо звуки гучали напрочуд влагоджено, світ раптом пошир­шав і спросторів для Володимира, тихе світло розлилося по ньому.

Ішов уздовж вулички, брук — тільки в нікчемних за­лишках, інколи розливалася на дорозі брунатна калюжа, скраю галасливо хлюпалися горобці: сонце впало на плесо, і калюжа раптом заграла й запромінилася гострими голу­бими спалахами. Горобці з шурхотом злетіли, покинувши в поросі мокрі гнізда; від найближчої хати долинув дзвін посуду, з іншого боку закудкудакала курка й загорлав півень. Ліниво звивався з димарів літніх печей струмчастий дим, і Володимир аж розвернувся, роздивляючись усе те.

У хвіртці виросла раптом молодиця з порожніми від­рами, і він не зміг не задивитися і на цю молодицю: мала темні й величезні очі. Володимир поспішив, накульгуючи, далі, бо йому аж у голові запаморочилося — від незнайом­ки наче золотими хвилями заструмувало. Йому здалося, що ця вулиця — не просто шлях, який так собі кладеться, весь простір наповнювався тими золотистими хвилями, і чи від блимотливих калюж серед дороги, чи від повітря видалося йому, що шлях, яким ішов, дивно запрозорів. Зрештою, попереду й справді заголубіло — лежала між городів та дерев тонка та звинна річка. Там далі витиналися горби, і вони раптом застрибали йому у визорі, аж мусив спинитися: запаморочилося — спадок по тому житті, яке лишалося за спиною.

Читати далі
Додати відгук