Євген Коновалець

Жанр: Історія і факти

Правовласник: «Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Дата першої публікації: 2016

Опис:

• Новинка в серії «Українці. Історія нескорених» • Маловідомі сторінки діяльності Євгена Коновальця в 1917–1919 рр. • Автор – кандидат історичних наук Червона Москва після знищення Симона Петлюри бачила в особі Євгена Коновальця свого головного противника. Найвище досягнення полковника Коновальця – створення Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української військової організації (УВО) як ядра ідейно-політичної системи поневоленого, але не скореного народу. Йому було відпущено тільки два десятиліття для служіння Україні, і протягом цього часу він створив політично свідомий та активний тип українця-громадянина, ставши справжнім його уособленням. Дізнайтесь, як він служив Україні в боротьбі за свободу і державність нації, яка десятиліттями кривавої боротьби виборює право бути. Автор книги — кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та етнокомунікації Національного університету «Львівська політехніка» Іван Хома.

cover.png

r999.jpg 

 

 

 

92135.png 

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2016

 

ISBN 978-617-12-1745-4 (epub)

 

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

 

Електронна версія зроблена за виданням:

 

УДК 94(477)

ББК 63.3(4Укр)6

Х76

 

Дизайнер обкладинки Владислав Прокопів

 

ISBN 978-617-12-1470-5

 

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2016

 

Вступ

 

До кінця 2013 — початку 2014 р., тобто під час подій, що вже вписані в історію України як Євромайдан та Революція гідності, політика пам’яті представляла національно-визвольні змагання першої половини ХХ ст. як ту сторінку, пов’язану з недостатньою національною зрілістю, що спричиняє ідейні протиріччя, змушує просити вибачення, веде до поділу суспільства, є дражливою тощо. При цьому в науковій літературі, яка побачила світ за роки незалежності, українські та зарубіжні історики акцентували особливу увагу на необхідності враховувати досвід. Указували, що особливості та закономірності історії української державності та національно-визвольних змагань потребують, щоб основи державної політики були спрямовані на постійне зміцнення духовної, освітньої, соціально-економічної та військової безпеки держави для захисту суверенітету та територіальної цілісності.

Інакше кажучи, політика пам’яті ніби не помічала наукові доробки істориків, а також була позбавлена необхідності роз’яснювати сформовані ще комуністичною тоталітарною пропагандою ідеологічні схеми та штампи. Натомість таку пропаганду толерували, дуже обережно ставилися до засудження злочинів комуністичного режиму проти українців, багатьох інших націй та людства в цілому. Донедавна понад половина України перебувала в «полоні» символів тоталітаризму, прізвищ ініціаторів та виконавців комуністичних злочинів, увічнених у вигляді пам’ятників, назв вулиць, підприємств, сіл, міст тощо. Усе це було дієвим інструментом збереження України в посттоталітарному стані та підтримання конфлікту в суспільстві, адже відбувалося на тлі відродження не забутої, а забороненої та сфальсифікованої пам’яті про події першої половини ХХ ст. Наприклад, щороку на державному, а не на регіональному рівні вшановували пам’ять героїв Крут, але водночас назви вулиць на честь тих, хто розпочав війну проти Української Народної Республіки — Антонова-Овсієнка, Муравйова та інших, — зберігалися в багатьох містах України.

Унаслідок цього не історичний досвід, а сучасна збройна агресія Росії проти України кардинально змінила ставлення суспільства до такої політики пам’яті. Тобто те минуле, яке ніби не помічали, стало сьогодні реальністю. Це актуалізувало історичну спадщину й роботу над новими дослідженнями. Адже значна частина суспільства, громадські та політичні сили потребують, а деколи й вимагають враховувати історичний досвід у припиненні розпочатої Росією проти України «гібридної війни», у міжнародній політиці, у проведенні реформ тощо. Започаткована боротьба з комуністичною тоталітарною спадщиною потребує вироблення історичної пам’яті, в основу якої буде покладена можливість пізнавати та обговорювати минуле, а не користуватися пропагандистськими шаблонами.

З цією метою пропонуємо читачеві науково-популярну книжку, присвячену життю та діяльності Євгена Коновальця, який народився в селі Зашків поблизу Львова (на території тодішньої Австро-Угорської імперії) у сім’ї, де батько був директором української школи, а мати — учителькою. Під час навчання в українській гімназії у Львові Євген виявив цікавість не тільки до науки, але й до громадського та політичного життя, що вирувало в місті вже не одне десятиліття та було пов’язане з відносинами українців і поляків. Уже в університетські роки Коновалець інтегрувався в український громадсько-політичний рух, під час участі в якому не тільки демонстрував небайдужість, яка часто дозволяє «засвітитися» та «просунутися» в суспільстві, а й брав відповідальність за українську справу. А це вже вимагало активності, творчості, здатності організовувати навколо себе однодумців, уміння реалізовувати ініціативи, застосовувати знання й здібності, розум і мудрість тощо.

Читати далі
Додати відгук