Полліанна

Жанр: Українська класика

Правовласник: Фоліо

Дата першої публікації: 2018

Опис:

Бестселер Елінор Портер (1868–1920) «Полліанна» – це добра історія про дивовижну дівчинку, що після смерті батьків потрапила на виховання до своєї суворої тітки. Володіючи вражаючою здатністю завжди і всюди, незважаючи на найгірші обставини, «грати в радість», робити це щиро і щедро, Полліанна зуміла вилікувати від нудьги, болю і похмурості всіх, хто з нею зустрівся.

Cover
Анотація

Бестселер Елінор Портер (1868—1920) «Полліанна» — це добра історія про дивовижну дівчинку, що після смерті батьків потрапила на виховання до своєї суворої тітки. Володіючи вражаючою здатністю завжди і всюди, незважаючи на найгірші обставини, «грати в радість», робити це щиро і щедро, Полліанна зуміла вилікувати від нудьги, болю і похмурості всіх, хто з нею зустрівся.


Елінор Портер

Полліанна

Моїй кузині Белль

Розділ 1. Міс Поллі

Того червневого ранку міс Поллі Гаррінґтон рвучко переступила поріг своєї кухні. Зазвичай міс Поллі не метушилася, навіть пишалася своєю шляхетною стриманістю. Але сьогодні вона квапилася — по-справжньому квапилася.

Ненсі здивовано підвела на неї очі від тарілок в умивальнику. Ненсі працювала у міс Поллі на кухні майже два місяці, але вже засвоїла, що господиня не любить метушні.

— Ненсі!

— Так, мем, — бадьоро відгукнулася Ненсі, не припиняючи, однак, витирати рушником карафу.

— Ненсі, — посуворішав голос міс Поллі, — якщо я звертаюся до тебе, ти маєш перервати будь-яку іншу роботу і уважно слухати мене.

Ненсі спаленіла і збентежено поставила карафу на стіл; однак, забираючи руку з рушником, мало не перекинула посудину, через що знітилася ще більше.

— Так, мем. Відтепер я знатиму, — пробелькотала вона, надійніше встановлюючи карафу на столі й обернулася до господині. — Я так поралася тільки того, що ви самі вранці казали не баритися з миттям посуду.

Господиня насупилася.

— Облиш, Ненсі. Мені не потрібні виправдання, коли я чекаю на твою увагу.

— Так, мем, — стримала зітхання Ненсі.

«Цікаво, — подумалось їй, — чи я коли спроможуся догодити цій пані?»

Раніше Ненсі не випадало працювати поза домом для заробітку. Аж коли хвора мати овдовіла і лишилася сама з юною Ненсі й іще трьома меншими дітьми, дівчина мусила якось підтримати родину. Тож вона неабияк зраділа, коли трапилася робота на кухні у великому будинку на пагорбі. Ненсі походила з Корнера за шість миль звідси і ще якісь два місяці тому знала міс Поллі Гаррінґтон тільки як власницю старої садиби Гаррінґтонів і одну з найзаможніших осіб у містечку. Відтоді Ненсі пізнала набагато ліпше цю неприязну жінку з суворим обличчям, яка супилася на найменший брязкіт ножа чи грюкання дверима, однак зроду не всміхнулася, навіть якщо ножі й двері строго дотримувалися цілковитої тиші.

— Ненсі, коли закінчиш усі вранішні справи, — казала тепер міс Поллі, — повинось усі скрині та ящики з кімнатки на горищі — з тієї, що просто навпроти сходів. Поприбираєш у ній як слід, а тоді застелиш там дитяче ліжко.

— Гаразд, мем. А куди подіти все, що я звідти повиношу?

— Складеш у віддаленій частині горища.

Міс Поллі завагалася, а тоді повела далі:

— Думаю, Ненсі, тепер я вже можу тобі сказати. До мене переїжджає моя небога, міс Полліанна Вітьєр. Їй одинадцять років і вона спатиме у тій кімнаті.

— Сюди... міс Гаррінґтон, сюди приїде маленька дівчинка? Ох, як же гарно! — вигукнула Ненсі, пригадавши, як її власні сестрички ніби сонцем сповнювали рідну домівку в Корнері.

— Не думаю, що слово «гарно» найдоречніше, — гостро урвала її міс Поллі. — Однак я маю намір гідно виконати свій обов’язок. Я порядна людина і, сподіваюся, не дам приводу поставити під сумнів свою доброчинність.

У Ненсі спалахнули щоки.

— Та звісно ж, мем, — пробелькотіла вона. — Я тільки подумала, що мале дівча могло б якось... той... скрасити вам життя.

— Дякую, — сухо відказала леді. — Проте, я не бачу в цьому нагальної потреби.

— Але ж вам... ви, звісно, раді взяти донечку вашої сестри, — зважилася Ненсі, неясно відчуваючи, що має якось забезпечити теплий прийом сиротині.

Міс Поллі гордовито піднесла голову.

— Ненсі, якщо моїй сестрі колись забракло кебети настільки, що вона вийшла заміж і привела дитину у світ, де та нікому не потрібна, я не зобов’язана втішатися з того, що, зрештою, цією дитиною маю опікуватися я. Проте я вже сказала, що свій обов’язок виконаю. А ти, Ненсі, повичищай там як слід пил по кутках, — різко докинула вона, йдучи з кухні.

— Так, мем, — зітхнула Ненсі, знову беручись до витирання карафки.

Посудина вихолола, тож, щоб насухо витерти, її довелося знову ополіскувати гарячою водою.

Тим часом міс Поллі у своїй кімнаті у чергове перечитувала листа, що — такою прикрою несподіванкою — надійшов два дні тому з далекої глушини на Заході. У листі, адресованому міс Поллі Гаррінґтон, Белдінґсвіль, штат Вермонт, писалося таке:

«Шановна пані! З сумом повідомляю Вам, що преподобний Джон Вітьєр помер два тижні тому, осиротивши єдину свою дитину, дівчинку одинадцяти років. Небіжчик не лишив їй майна, за винятком кількох книжок, оскільки — як напевне Вам відомо — був він пастором маленької місіонерської церкви й отримував дуже скромну платню.

Наскільки я розумію, Джон Вітьєр був одружений на Вашій сестрі, але, свого часу, він згадував, що стосунки між Вашими родинами були не найближчими. Разом з тим він гадав, що, заради пам’яті сестри, Ви захочете взяти сироту до себе і виховати серед рідні на Сході. Саме тому я пишу до Вас.

Читати далі
Додати відгук