Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією

Жанр: Здоров'я, тіло, свідомість, Лікування та відновлення

Правовласник: Віхола

Дата першої публікації: 2020

Опис:

Уявіть, що на вас чекає побачення вашої мрії, але ви — не надто впевнена в собі людина. Ви знаєте, що ваш партнер або партнерка — вершина всіх ваших мрій, тож маєте бути в найкращій за все своє життя формі. Чи тривожить вас ця ситуація? Якщо ні, закривайте цю книжку й купіть порадник «Як навчитися не брехати. Якщо так, вітаємо в клубі тривожних пацієнтів. Книжку Володимира Станчишина «Стіни в моїй голові» присвячено тривожності, депресії, соціальним фобіям, різним психічним розладам, які більшою чи меншою мірою впливають на звичний спосіб життя людини в соціумі. Вона не вилікує вас від неприємних станів, але допоможе зрозуміти — жити з ними можливо. Усі ми, стверджує автор, є тривожними, і в цьому немає нічого надзвичайного. Головне — зрозуміти, що тривога супроводжує нас усе життя й відіграє свою важливу роль у нашому існуванні. Володимир Станчишин — психолог-психотерапевт. Навчався психології у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Українському інституті когнітивно-поведінкової терапії. Практична історія знайомства з психологією почалася у Спільноті «Лярш-Ковчег», де Володимир працював з людьми з розумовою неповносправністю. Перша робота психологом була в Центрі Емаус при Українському католицькому університеті, де він супроводжував батьків, що мають дітей з особливими потребами. Пізніше Володимир очолював Центр психічного здоров’я у Львові у Шпиталі імені Митрополита Шептицького, який своїм завданням ставив допомогу хлопцям, що повертаються із зони бойових дій. У 2019 разом з колегою Катериною Ковалишин заснував та очолив Центр психічного здоров’я «Лабораторія змін». Серед клієнтів Володимира багато тривожних людей, та й сам він називає себе «тривожним пацієнтом». «Основна ідея моєї праці – допомогти зрозуміти людині свій стан і тоді або спробувати його змінити або навчитись з ним жити», — зазначає автор. Володимир каже, що хотів би зробити психотерапію зрозумілою, тому читає багато семінарів для різних організацій, часто виступає. «Я переконаний, що ми маємо навчитися говорити про психотерапію не як про щось незрозуміле йзагадкове, а як про частинку нашої реальності, де одна людина допомагає іншій зрозуміти, що відбувається в її думках, емоціях, поведінці, стати такими собі партнерами у спробі пізнати своє життя таким, яким воно є», — відзначає він.

cover_stanchyshyn_epub.jpg

Моїй дружині Марії

Я все пропускаю крізь себе, а треба крізь пальці…

Моя клієнтка

Вступ

Я завжди хотів розповідати про психотерапію, бо так багато людей не знають, що можуть отримати допомогу, просто звернувшись до фахівця. Що наші тривоги й невеселі думки мають свої назви, що хтось, крім нас, їх теж відчуває, що ми не самі зі своїми труднощами і що є люди, які знають, як із цим давати собі раду.

У цій книжці я вирішив написати про тривогу й депресію, бо багато людей, які страждають від цих розладів, навіть не здогадуються, що з ними відбувається насправді. Коли ми знаємо — ми можемо вирішити, чи звертатися по допомогу, а ще я вірю, що знання визволяє.

Я не придумував методик, описаних у цій книжці, я вивчив їх в Українському інституті когнітивно-­поведінкової терапії, багато розповідав про них своїм клієнтам, і разом ми вчилися долати тривожні розлади й депресію. Пізніше я став читати про них лекції й проводити семінари для людей, які хотіли краще зрозуміти психотерапію. Тепер я описую їх у цій книжці, аби кожен з нас міг знати, що психотерапія — це галузь науки, що спирається на клінічні дослідження й вивчає структуру нашої особистості, природу наших тривог і депресій. Вона ділиться цими знаннями й розробляє методики переживання певних життєвих ситуацій, опрацьовування травм дитинства, пошуку ресурсів на щодень і розрізнення того, де наші тривоги є реальними, а де — викликані досвідом чи спровоковані генетичною схильністю.

Я люблю психотерапію і вірю в психотерапію. Я знаю: коли здається, що ми надзвичайно самотні зі своїми проблемами, — це не так. У світі є багато людей, які відчувають те саме, що й ми. Ми — разом.

Гарного читання.

Читати далі
Додати відгук