Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога

Жанр: Людина і суспільство, Релігія, Релігійні практики

Правовласник: Віхола

Дата першої публікації: 2021

Опис:

Християни, агностики, буддисти. Скопці, пастафаріани, атеїсти. Кришнаїти та мусульмани… З прадавніх часів люди шукають систему координат, яка не лише дасть відповіді на питання «життя, Всесвіту і взагалі», а й підтримуватиме їх протягом усього життя. І немає значення при цьому, у кого саме людина вірить — у Бога, Будду, штучний інтелект чи комунізм. Усі ці системи так чи інакше дають відповіді на основні питання людства та працюють за схожими правилами. У книжці «Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога» релігієзнавець В’ячеслав Агеєв пояснює, як релігії функціонують та як заробляють гроші, борються за владу, використовують психоактивні речовини і секс та як реагують на нові виклики, — від ЛГБТ та економічних катастроф до воєн і Сovid-19. Чому комунізм, попри найжорстокіші репресії, так і не зміг знищити релігію? Як щупальця конспірології проникають у людську свідомість і чому критичне мислення вимикається, коли йдеться про теорії змови чи про бойових комарів НАТО та рептилоїдів? Зрештою, поговоримо про те, чи зможуть торжество науки, Штучний Інтелект і колонізація Марса побороти еволюційну «прошивку» та прибрати релігію з арени. В’ячеслав Агеєв — релігієзнавець, філософ, дослідник нових релігійних рухів, співзасновник Майстерні Академічного Релігієзнавства. А ще — масон (хоча наче й не рептилоїд), жив у Індії і вивчав медитацію та йогу ще до того як це стало мейнстримом, викликав духів і передбачав майбутнє. Поціновувач і колекціонер найдикішої конспірології. У межах релігієзнавчого експерименту заснував Церкву Великої Качки і, як Верховний Крячеслав, проповідує спасіння через споглядання качок і містичну практику кахка-йоги. При цьому всьому умудряється бути агностистиком і вірянином десятка різних релігійних організацій (від баптизму до тантричного буддизму).

cover_front.jpeg

Відгуки про книжку

В українському суспільстві важко науково говорити про релігію. Можливо, тому, що інтелектуали були примушені брати участь у антирелігійних кампаніях ще якихось 30–40 років тому, а тепер почуваються винними за це. Хтось, щоб «спокутувати» провину, тепер зайняв протилежну позицію: зануривсь у релігійні практики з головою. Кафедри наукового атеїзму різко стали релігієзнавчими та взялися до вишукування позитивної ролі релігії з не меншим запалом, ніж викривали її вади напередодні. Оце філософське «перефарбування» дратує певний прошарок населення, яке у відповідь дістає знамена войовничого атеїзму: хто — нафталінові радянські, а хто й перекладає з англійської щось свіжіше. Як вишенька на тортику — нещодавнє створення абсолютно непритаманних українській науковій системі (історично німецького походження) наукових ступенів у богослів’ї (з англосаксонської практики).

Проте нарешті, здається, з’являється нове покоління українських дослідників релігії, вільне від провини та ресентименту. Схоже, В’ячеслав Агеєв — саме його представник. Його книжка «У кого ми повіримо після Бога» є першим відомим мені в сучасному українському медіапросторі прикладом сміливої та неупередженої розвідки на чутливу релігійну тему. У світовому вимірі цю книгу я порівняв би з «Ілюзією Бога» відомого популяризатора біології Річарда Докінза, український переклад якої вийшов нещодавно. Докінз прикро вразив мене (а також багатьох еволюційних біологів і філософів) низькоякісною аргументацією та нестачею наукового абстрагування, аж до упереджених нападів на релігію. Книжка В’ячеслава Агеєва виграє тим, що нікого ні за що не агітує, не применшує суспільної ролі релігії та не сподівається на її швидке зникнення — тобто дотримується наукової істини.

В’ячеслав пише напрочуд легко, і високоосвічені знавці теми можуть не побачити, на перший погляд, багато нового. Але авторська систематизація знання, цікаві факти, несподіваний ракурс — та, звичайно ж, Церква Великої Качки! — не залишать байдужими й найдосвідченіших. Що ж до всіх тих, кому історія релігії видавалася нудною, а знання про релігійні практики обмежувалися походом до церкви на Великдень, то ця книжка відкриє вам новий світ.

Звичайно, сьогодні значна частина досліджень релігії проводяться в межах нейронаук і нейробіологічними методами. Не дивно, що автор здійснює рішучі рейди в проблеми психоактивних речовин, еволюції поведінки тварин чи когнітивних звичок людини. У форматі науково-популяр­ної книжки про релігію повністю розкрити ці побічні (але дуже важливі!) теми, зрозуміло, що неможливо, але пану В’ячеславу вдалося закинути стільки цікавих гачків, що моє нейробіологічне серце достатньо потішене.

Ця книжка не відповість на запитання «Що таке релігія?». Усе через те, що це велетенська сфера людського життя, співмірна з наукою, філософією чи мистецтвом — кожне з яких також визначити дуже важко. Релігійні діячі можуть допомагати людям чи добряче їм дошкуляти. Але розуміння механізмів і еволюції релігії дозволяє краще розуміти всіх людей — як вірян, так і атеїстів. Хоча б для цього варто цю книжку прочитати кожній людині.

Олексій Болдирєв, біолог, науковий редактор порталу «Моя наука» my.science.ua

В’ячеслав Агеєв — людина парадоксальна. Його життя — це суцільний науковий пошук і творчий експеримент з елементами аскези і карнавалу. Це не могло не позначитися і на його текстах. Книжка з провокативною назвою доступною мовою пояснює сучасні наукові погляди на те, як релігія (подобається нам це чи ні) працює в людині й суспільстві, як глибоко цей феномен убудований у людську істоту і як використовувати релігійну «прошивку»’ собі на користь, навіть, якщо ви атеїст чи агностик, ітсист чи омніст.

В’ячеслав Агеєв досить іронічно ілюструє, чому релігія, попри колосальний науковий прогрес останніх років, з нами ще дуже й дуже надовго і як накопичення наукових знань відриває у релігій усе нові й нові сфери суспільного життя та ставить запитання: чи зможе людство як вид хоч колись позбутися своїх релігій? Чи допоможе нам у цьому розвиток технологій, чи, навпаки, поставить нас і наші релігійні погляди перед непростими моральними виборами вже у найближчі роки.

З автором можна і навіть потрібно полемізувати, заперечувати йому, критикувати та висміювати. Він навмисно по-тантричному відкривається для цього. Це також є необхідною складовою його роздумів на вічну і невичерпну тему під назвою «релігія». Бажаю читачам достатньо сміливості і гумору під час «занурення» у світ цієї цікавої книжки!

Ігор Козловський, історик, релігієзнавець, громадський діяч

Читати далі
Додати відгук