Спомини. Великий голод. Велика війна

Жанр: Історія, Історія України, Біографії, Мемуари

Правовласник: К.І.С.

Дата першої публікації: 2008

Опис:

Пропонована книжка спогадів про дві українські катастрофи – Великий голод і Велику війну – дивовижним чином поєднує зворушливу простоту і щирість, навіть певну наївність оповіді простої сільської дівчини, на долю якої випали трагічні випробування, і водночас – блискучий письменницький хист, досконале чуття композиції, неймовірно точне й пронизливе відчуття деталі, живої фрази, драматичної ситуації. Твір писала в 70–80-ті роки сільська вчителька «в шухляду», без жодних надій на прижиттєве опублікування, і, ймовірно, це теж додає йому неповторної інтонації й цілковитої переконливості як суто літературного, так і важливого історичного документу.

Пережите і незабуте

Спогади моєї матері, написані нею в 1970-1980-х роках, стосуються її дитинства і молодості, на які припали чи не найтрагічніші події ХХ століття в Україні — Голодомор і Друга світова війна. Десятирічною дівчинкою моя мати втратила майже всю родину: батьки та молодші брат і сестра повмирали від голоду на її очах. Але дивовижна сила духу і жага життя спершу привели сільську дитину-сироту до університету, а потім провели дорогами випробувань — від окупації та вивезення на примусові роботи в Німеччину до втечі зі зруйнованого Дрездена у Прагу, де й застав її кінець війни і початок нових митарств у застінках радянських «визвольних» органів…

Життя моєї матері після її повернення на батьківщину 1946 року було не менш складним. Вона все ж закінчила Київський університет, вийшла заміж за мого батька (з котрим вісімнадцятилітніми закоханими попрощалися на слобожанській дорозі восени 41-го), народила і виростила нас із братом і 35 років поруч із чоловіком відпрацювала вчителькою української мови та літератури у сільській школі на Сумщині.

Уже в переддень Незалежності я передрукувала з маминих зошитів і занесла в журнал «Вітчизна» першу частину її спогадів, що під назвою «Скажи про щасливе життя…» з номера в номер передруковувала місцева преса Київської області (моя мати родом із Березані) і врешті 1993 року вийшла окремою книжкою у видавництві «Веселка». Пізніше цю книжку переклали й опубліковали також у Румунії.

Друга частина спогадів — «Чому ми лишилися жити» — публікується вперше. Зрештою, моя мати (котра нині перейшла 85-літню межу, але зберегла ясний розум, добру пам’ять і той внутрішній моральний закон , про який говорив Кант) писала ці сторінки не для друку (тридцять років тому такі спогади й не могли бути оприлюднені). А для своїх дітей і майбутніх онуків та правнуків — щоб вони знали, як жив, страждав, помирав і воскресав український народ.

Наталка Білоцерківець

Читати далі
Додати відгук