Вибрані оповідання

Жанр: Классическая литература, Украинская литература

Правообладатель: Bookland Classic

Дата первой публикации: 2012

Описание:

Пантелеймон Куліш є видатним українським письменником і батьком українського історичного роману. Автор першої фонетичної абетки української мови: саме ця абетка лежить в основі сучасного алфавіту, яким ми всі користуємося. Іван Франко якось назвав Пантелеймона Куліша «звіз дою» української літератури. Добірка «Вибрані оповідання» містить такі направду хрестоматійні оповідання Куліша:   «Циган» «Гордовита пара» «Орися» «Січові гості»

Пантелеймон Куліш

Вибрані оповідання

 

 

ЦИГАН

(Уривок з казки)

 

Був собі колись якийсь-то циган, та такий же то прогіркий п'яниця, що й не приведи господи! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинк, чи яка жупанина — він і її туди ж пре!

А жінка з дітьми, голі й босі, пропадають без хліба. Танцюють-танцюють халяндри, пішовши у Вороніж (бо вони стояли шатром біля Вороніжа), так що ж бо? Народ не дуже заглядується на їх танці, бо вже вони нікому не в дивовижу.

А батько, я ж кажу, волочиться по шинках та п'є, та гайнує, та б'ється навкулачки з мужиками. Поб'ють йому усю пику, попідставляють окуляри, порозривають на ньому одежу, спакостять нінащо чоловіка; от тоді вже він і тягне до господи та й лежить під шатром, як той кабан у берлозі, поки йому одлигне там трохи на серці.

Такий-то вдався собі навіжений циган!

Отак раз пізно ішов він з шинку додому. Чи йшов він, чи рачки ліз, сього вам не скажу, бо вже давно смерклось, чути тільки було, що дуже кректав і спотикавсь, далі впав, здихнув разів зо два та й захріп на усе поле.

На той час довелось їхати тим шляхом якомусь панові. Аж ось коні — хвить набік, аж трохи воза йому не перекинули.

— Стій! Що там таке?

Роздивились, аж п'яний циган.

— Узять його з собою! — каже пан свому поганяйлові.

Узять так і взять, — з панським, кажуть, свого язика не рівняй: коли довгий, то прикоротчають; коли короткий — то витягнуть.

Машталяр зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза.

— Куди оце ти мене цупиш? — питається у його циган.

— Лізь, кажуть тобі, на віз!

— На віз? Ну, се ще не велика біда! — каже циган. Сів собі любенько коло пана та й захріп знов на усе поле.

Прокинувшись на другий день, циган як глянув, так і зомлів!…

— Де оце я?.. Куди се я забравсь?.. Чи не в шинку? Так ніт же бо: у шинку вікна не такі, та й стільців немає. Ну, не дай боже, та хто застане мене у сих будинках! Адже ж на мені й волосся не зоставлють — скажуть, що я прийшов красти! Отже, коли прийшло на мою голову лихо!

Тільки що се сказав, аж ось двері рип — і увійшов якийсь синєкаптанник.

— Добродію! — каже до його циган. — Коли я сюди зайшов красти, або чого другого, то от чорна земля, щоб я іще почорнів! Щоб мені і руки й ноги повсихали! Щоб я зараз сказився! Щоб світу божого не побачив, коли я знаю, де я, і що, і куди оце я зайшов!…

— Що се ви, пане? — каже добродій. — Чого се ви так божитесь?

— Який же я пан? Я не пан, а циган!

— Господь з вами, пане! Що оце вам приснилось? Чи ви ж таки на цигана походили?

»Що за мара така?» — думає циган.

— Чоловіче добрий! Годі тобі глузовать! Виведи тільки мене із сих хат, так я твого й панства не хочу, та й знайди мені мій бриль та свитку.

— Та що-бо оце ви мені кажете, пане? Як би я посмів над вами глузовати? Нате лишень одягайтесь, та ось принесу вам чаю.

«Що за диво? — думає циган. — Справді він до мене так говорить, як до пана. Надіну вже, так і буть, сей жупан: що буде, то буде!»

Аж ось несуть йому чаю — він п'є; дають люльку — він і люльку тягне, дають поросятини — їсть він і поросятину. А потім знов чаю, а потім знов ковбас та поросятини, так що аж живіт йому обдуло!

На другий день, ще він не прочинавсь, а тут йому уже й несуть чаю, горілки, вареників, ковбас, сала — так що йому уже і в пельку не потовпилось!

Читать далее
Добавить отзыв