Козацький оберіг

Жанр: Фэнтези

Правообладатель: Мистецька агенція «Наш Формат»

Дата первой публикации: 2013

Описание:

Дія цього роману відбувається в XVI сторіччі і поєднує як реальні історичні події з конкретними історичними діячами, так і елементи містики, переплетені з українськими легендами та міфами. Головний герой роману – хлопець Данило, якому приходиться пережити карколомні пригоди для того, щоб зібрати три частини Талісману-Оберегу, який призначений для того, щоб захищати українські землі та український народ. За допомогою своїх друзів-козаків він в пошуках складових частин Оберегу мандрує до Криму, Карпат та середньовічного Києва. Під час цих мандрів він переживає безліч небезпечних пригод, рятуючи Оберіг від ворогів. Читачі цього роману отримають можливість познайомитись з маловідомою добою, коли в Україні починало набирати силу козацтво, дізнаються про діяльність таких видатних козацьких ватажків, як Богдан Претвич, Дмитро Вишневецький, ознайомляться з життям давнього Києва, поринуть у чарівній світ українських легенд, відчують невмирущу енергетику українського степу, таємниць козацьких бойових мистецтв та українських кобзарів. Сюжетна лінія роману примусить не відриватися від книги до останньої сторінки.

Для дітей середнього та старшого шкільного віку.

 

Книга увійшла до довгого списку «Книга року BBC 2013»!

 

Дмитро Білий

 

 

54004.jpg 

 

 

54012.jpg 

 

Logo_NF_bw.tif 

 

Київ 2013

 

54083.jpg 

 

Коли з’явився Оберіг, ніхто не знає. Перші згадки про нього губляться в сивій давнині. Одні казали, що його створили мудрі володарі народу, який колись жив на землях країни України понад Дніпром-Борисфеном. Інші вважали, буцімто його подару­вали вже забуті боги тим, хто захищав цю землю від темних сил.

Ще розповідали про таємне братство, воїни й мудреці якого захищали Оберіг. Казали, що без нього була би занапащена і вся ця благословенна земля.

Але навіть ті, хто розповідали про Оберіг, ніколи його не бачили.

Упродовж багатьох століть змінювалися на цих степових просторах покоління за поколінням; мов у вихорі, проносилися народи, створювали й руйнували держави, але легенда про Оберіг, який береже землю з обох берегів Дніпра, ніколи не зникала.

Можливо тому, що ніколи не зникав і сам Оберіг?

Віками вороги намагалися захопити Україну, встановити на
її землях свою владу та знищити її народ, але це неможливо було зробити, не заволодівши Оберегом, тому боротьба за нього ніколи не припинялася.

 

54090.jpg 

Частина І
ТАЄМНИЦЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФОРТЕЦІ

 

Глава 1. Вершник на чорному коні

 

Починаючи з XIV сторіччя українські землі входили на рівних правах з іншими землями до Великого князівства Литовського. Військова міць українських та литовських воїнів примусила во­рогів триматися подалі від кордонів князівства, але життя на прикордонних землях України ставало все небезпечнішим. Знесилене довгими й виснажливими війнами князівство вже не могло так вдало, як раніше, боронити мирний люд, що жив і працював на плодючих українських землях. Хижі загони безжальних ворогів майже щороку нападали на міста, села й хутори, вбивали чоловіків, а жінок та дітей десятками тисяч гнали в тяжку неволю.

Для захисту Прикордоння литовські князі почали зводити на Порубіжжі фортеці-замки, залоги яких покликані були давати відсіч нападникам. Але цього було замало, країна потребувала нової сили, що могла би порятувати цей край...

 

…Восени 1545 року, коли над придніпрянськими степами завили перші холодні вітри, провіщаючи наближення зими, вартові на вежі прикордонного Готського замку помітили самотнього вершника, який чвалом нісся дорогою до замкових воріт.

Наближався вечір, ніч уже приготувалася накрити темрявою степ. Ворота замку, як завжди перед заходом сонця, були зачи­нені. Червоний диск сонця повільно сходив за обрій, прохолодний вітер хвилями котився степовими ковилами, і здавалося, що замок, мов велетенський корабель, повільно пливе безкраїм зеленим океаном. Фортеця стояла над високим берегом річки, що широкою синьою смугою звивалася степом, гублячись десь у далечині поміж високими травами.

Прямо від замкової брами через річку було перекинуто дере­в’яний міст, за яким починався битий шлях. З давньої давнини ця путь називалася Князівською. Колись ходили цією дорогою князі зі своїми воїнами в походи проти хижих кочовиків. Торували його й купці, які, шукаючи прибутків, сунули зі своїми караванами в далекі країни. Багато чого міг би розповісти Князівський шлях, багато таємниць бачив він на своєму віку. І вершник на вороному коні, якого помітила пильна замкова сторожа, здавалося, ніс ще одну таємницю.

Часи були неспокійні, втім на Порубіжжі, між володіннями Великого князівства Литовського та Ордою спокій був рідкістю. Ординці зазвичай, вирушали своїми шляхами (сакмами) на набі­ги взимку, тож осінь вважалася відносно спокійним часом.

Крім того, недавно війська прикордонного старости Богдана Претвича разом з козаками відбили напад великого війська ординців, і мешканці Порубіжжя спокійно зітхнули, сподіваючись на короткий відпочинок у воєнному лихолітті.

Але чому гнав чвалом свого коня вершник? Може, квапився доставити тривожну вістку про ворожий набіг чи про нову війну на кордонах князівства? А може, був цей вершник шпигуном, провідником хитрощів ворожих, спрямованих на те, щоб захопити та спопелити фортецю, що захищала населення навколишніх сіл та купецькі валки?

Читать далее

Отзывы читателей о книге:

Добавить отзыв