Природа. Екологія. Дитяча енциклопедія

Описание:

Це видання познайомить юного читача з екологією  наукою, що вивчає взаємодію різних організмів як між собою, так і з навколишнім середовищем. У нашій книжці йтиметься про те, як саме закони екології працюють усередині живої природи, у взаєминах людини з природою, про те, що можна і потрібно, а що небезпечно робити в нашому спільному великому домі, що зветься Землею.

Анотація

Це видання познайомить юного читача з екологією наукою, що вивчає взаємодію різних організмів як між собою, так і з навколишнім середовищем. У нашій книжці йтиметься про те, як саме закони екології працюють усередині живої природи, у взаєминах людини з природою, про те, що можна і потрібно, а що небезпечно робити в нашому спільному великому домі, що зветься Землею.


Ходоренко А. А.

Природа. Екологія

ЩО ТАКЕ ЕКОЛОГІЯ?

Бажання знати якомога більше про природу й довкілля було завжди притаманне людині ще з перших кроків її розвитку. У той час такі знання були необхідною умовою виживання. Вони використовувалися під час облаштування житла, полювання, рибальства тощо. З часом знання про довкілля органічно ввійшли в найдавніші світоглядні системи. Так, природа в уявленні давньої людини проявляла свою силу у вигляді вчинків героїв міфів. Унаслідок цього і сама природа, і її стихії знайшли своє понятійно-образне втілення. Так, за іменами верховних богів — Зевса, Юпітера, Дажбога та інших постає життєдайна живильна сила сонця-вогню.

Слово «екологія» походить від грец. oikos — оселя і logos — учення, тож і терміном цим визначають передусім науку про взаємини біологічних систем з природним довкіллям. Таким чином, слід говорити про «поганий стан навколишнього середовища», а не про погану екологію.

Журналісти почали вживати термін «екологія», «екологічний» як синонім слів «чистота», «чистий», незабруднений. З’явились вирази «екологія усної мови і друкованого слова» (боротьба з уживанням лайливих слів і виразів), «екологія сімейних взаємин» (питання шлюбу і сім’ї), «екологія політичних стосунків» (виконання політичних угод і зобов’язань) і багато інших словосполучень, що не витримують ніякої критики ні з точки зору екології, ні з точки зору філології.

Джерелами зародження екологічної думки були також антична медицина та географія. У працях Геродота, Фукідіда, Полі-бія, Страбона, Клав-дія Птоломея та інших мислителів давніх часів знаходимо влучні описи природи, флори та фауни різних частин світу, показана залежність населення певних регіонів від кліматичних умов тощо. Особливо виразно життєві спостереження відбилися у працях, що їх приписують батькові медицини Гіппократу. У фундаментальному зібранні книг (їх понад 70), що звуться «Корпусом Гіппократа», глибоко й послідовно обґрунтована думка про те, що до пацієнтів слід застосовувати індивідуальний підхід — враховувати особливості як самого хворого, так і тієї природної місцевості, у якій він народився та перебуває. Відтак одним з профілактичних і лікувальних засобів, за Гіппократом виступає рідна природа тих місць, де мешкає пацієнт, — клімат, вологість, повітря, земля тощо.

...

Одним з перших, хто на межі XVIII і XIX століть усвідомив необхідність цілісної оцінки природних комплексів, був німецький натураліст А. Гумбольдт. Він відчув необхідність виявити глибинні зв’язки між людством і природним середовищем. Цій проблемі Гумбольдт присвятив усе своє життя і написав більше 600 робіт, які стали поштовхом до розвитку геології, геоботаніки, гідрології, ґрунтознавства, кліматології та багатьох інших наук.

Але сама екологія виникла як розділ біології. Саме біологи були першими, хто почав вивчати взаємозв’язки між істотами, їх співтовариствами і тим середовищем, де вони живуть. Та й саме слово «екологія» ввів у обіг один з великих натуралістів XIX століття — німецький біолог Ернест Гекель. Завдання нової науки він убачав у вивченні взаємодії різних організмів як між собою, так і з навколишнім середовищем. У ХІХ столітті це був досить вузький науковий напрям, бо навіть ботаніко-географи уникали цього терміна. На початку ХХ століття ситуація змінилась: екологія, по суті, посіла нішу географії рослин і тварин, але при цьому центральним об’єктом дослідження залишалися живі організми або їх сукупності.

Так, сутність природних комплексів висвітлювали праці Г. Ф. Морозова. Видатний російський вчений В. В. Докучаєв у першій половині ХХ століття створив учення про ґрунт.

Особливе місце в історії екології посідають відкриття всесвітньо відомого українського вченого В. І. Вернадсько-го (1863—1945), який створив учення про біосферу та ноосферу, про нерозривність зв’язку людини з природним середовищем. У 1948 році англійський вчений А. Тенслі ввів поняття «екосистема» і розкрив його сутність.

Минали роки, все більше вчених починали вивчати життя тварин і рослин у їхніх взаємозв’язках між собою і з навколишнім світом. Так було відкрито, а згодом і чітко сформульовано цілу низку екологічних принципів і закономірностей.

У нашій книжці йтиметься про те, як саме закони екології працюють усередині живої природи, у взаєминах людини з природою, про те, що можна і потрібно, а що небезпечно робити в нашому спільному великому домі, що зветься Землею.

...

Складність екології як науки полягає в тому, що вона намагається зрозуміти взаємини між незліченною кількістю істот, що перебувають у постійному русі і розвитку. Але всі ці непрості розрахунки базуються на чотирьох фундаментальних законах екології. В афористичній формі їх виклав відомий американський еколог Барі Комонер в 1966 році. Ось вони:

— усе пов’язано з усім;

— усе повинно кудись подітися;

— ніщо не дається задарма;

— природа знає краще.

Найбільшу роль у становленні сучасної екології відіграла публікація наукових робіт американського вченого Ю. Одума в 1970—1990 роках. Взагалі, починаючи з 1950 року виник широкий фронт екологічних досліджень, у яких помітне місце посідають і екологи України. Перший науковий центр екологічних досліджень в Україні був створений у 1930 році при Інституті зоології і ботаніки Харківського державного університету. Це був сектор екології, який у 1930—1940-х роках очолював В. В. Сташинський. Він раніше за всіх підійшов до ідеї біогеоценозу, його праця «До розуміння біоценозу», створена в 1933 році, є класичною в галузі вивчення зв’язків між організмами в ценотичних системах.

Світове визнання отримали дослідження українських вчених І. Г. Підоплічка, Ф. А. Гриня, С. М. Стойка, П. С. Погребняка, Д. В. Воробйова та багатьох інших учених, які працювали в 1940—1980-х роках, розробляючи принципи раціонального природокористування, типологію лісів тощо.

Широко відомими стали результати досліджень штучних лісів України, що їх виконав О. Л. Бельгардт у 1971 році, а також вчення про лісові підстилки та їх екологічну значущість, виконані А. П. Травлєєвим у 1980—1985 роках. Екологи України зробили вагомий внесок у розробку методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій, що мало велике практичне значення після аварії на Чорнобильській АЕС.

Нині в Україні широке визнання здобули роботи з еко-логічніх питань академіків М. А. Голубця, К. М. Ситника, Ю. Р. Шеляг-Сосонки. У наукових центрах Києва, Львова, Дніпропетровська ведуться активні розробки складних екологічних проблем.

...

Слід зазначити, що сучасна екологія давно перестала бути виключно біологічною дисципліною. Вона сформулювала закони більш загальні, які стосуються не тільки живої природи, але й зв’язків між біологічними, фізичними, хімічними об’єктами і процесами та людиною і суспільством в цілому. Саме тому коли у 1970 році відбулася перша екологічна конференція ООН у Стокгольмі, екологія та охорона навколишнього середовища набули ще й політичного значення, стали частиною світової політики.

Для України, на теренах якої сталася найбільша природна катастрофа XX століття — аварія на Чорнобильській атомній станції, — проблеми охорони навколишнього середовища залишатимуться актуальними впродовж ще багатьох віків. Саме екологія, екологічний стан довкілля торкаються кожної людини як в Україні, так і за її межами. Тому, як діють закони екології в довколишньому світі, і присвячена ця книжка.

Читать далее
Добавить отзыв