Украдене щастя

Описание:

Один з найвідоміших творів української драматургії, твір, який став основою для численних театральних постановок і кінофільмів, твір, який і понині викликає у читачів і глядачів море емоцій. Нещасна любов сільської молодиці Анни Задорожної і жандарма Михайла Гурмана зазнала багато випробувань: дівчину Анну силою розлучили з коханим і видали заміж за нелюба – доброго, дбайливого чоловіка, якого Анна так і не змогла покохати. Коли ж життєві обставини знов зводять її з Михайлом, вона поринає у давнє кохання з головою. А читачу залишається співчувати покинутому чоловіку і переживати за закоханих, які намагаються повернути своє украдене щастя.

Драма з сільського життя в 5 діях

ДІЙОВІ ОСОБИ

Микола Задорожний, чоловік, літ 45, невеликого росту, похилий, рухи повільні.

Анна, його жінка, молодиця, літ 25.

Михайло Гурман, Жандарм, високий, здоровий мужчина, літ З0.

Олекса Бабич, селянин, літ 40, сусіда Миколи.

Настя, його жінка, літ 35.

Війт, селянин, літ 50.

Шльома, орендар.

Селяни, селянки, Парубки і Дівчата, музи к и і т. і.

Діється коло 1870 року в підгірськім селі Незваничах.

 


ДІЯ ПЕРША

Нутро сільської хати. Ніч. Надворі чути шум вітру, сніг б'є об вікна. В печі горить огонь, при нім горшки. Анна і Настя пораються коло печі. На лаві, на ослоні, на припічку і на печі Дівчата і Парубки, одні прядуть, другі мотають пряжу на мотовилах; насеред хати при стільці один парубок плете рукавиці, Другий на коливороті крутить шнур.


 

ЯВА ПЕРША

Парубки, Дівчата, Анна і Настя.

Парубки і Дівчата (співають):

 

Ой там за горою та за кремінною

Не по правді жиє чоловік з жоною.

Вона йому стелить білу постеленьку,

А він їй готує дротяну нагайку.

 

Біла постеленька порохом припала,

Дротяна нагайка біле тіло рвала.

Біла постеленька порохом присіла,

Дротяна нагайка кров'ю обкипіла.

Настя (перериває, махаючи стиркою). Та тьфу на вас! Що се ви вигадали такої плаксивої! Мов по покійнику голосять.

1 парубок(регочеться). Ага, а у вас мурашки по шкірі забігали.

Настя. Тю на тебе та на твою голову! Ти гадаєш, що я твого тата жінка, що небіжка ніколи з синців не виходила.

1 парубок. Го-го, мій тато небіжчик усе говорив: «Як чоловік жінки не б'є, то в ній утроба гниє».

2 парубок. О, твій тато добрий цирулик був. Він і хлопам умів кров пускати.

1 парубок. І задармо! То также щось варто! Настя. Та повинні-сте стидатися хот тут, у тій хаті таке говорити та співати. Пек, осина! То так якби, не при хаті кажучи, злого духа при малій дитині згадав. Тут ангели божі літають, одна хата в цілім селі, де святий супокій, та згода, та лад, та любов — а ви якесь таке завели, що гидко і в губу брати.

1 дівчина. Та не бійтеся, тітко, ми своєю співанкою святих ангелів із хати не виполошимо.

Настя. А ти відки се знаєш? А може, якраз виполошите? Знаєш, як старі люди кажуть: не викликай вовка з лісу. А то буває таке, що як у злу годину скажеш кому лихе слово, то воно зараз сповниться. Мої небіжка мамуня розповідали, що раз один такий...

1 парубок. Та пипоть вам на язик! Ідіть до печі та глядіть, чи швидко ті вареники будуть, бо далі Микола з міста приїде та нас понаганяє додому.

Настя. Ади, який швидкий! Не бійся, вареники будуть. Гляди тілько, щоб ти свою рукавицю доплів. (Іде до печі).

1 дівчина. Ну, кінчім, сестрички, тоту співанку. Вона дуже красна. А така жалісна, аж плакати хочеться.

Анна (від печі). Почекайте-но, як замуж повиходите та на своїх плечах того добра зазнаєте, то вам ще й не так плакати захочеться.

Дівчата. От тобі й на! А ви се відки знаєте? Хіба ви сього зазнали?

Анна. Ну, я не про себе говорю. А втім, що зазнала, то досить мені знати та богу.

Читать далее
Добавить отзыв