Мойсей

Описание:

Поема „Мойсей”, створена у 1905 році, стала своєчасним закликом до революційного руху, що у цей час набув загальноісторичного значення в Україні і Росії. Звертаючись до відомої релігійної теми про історію єврейського народу, автор закликає нас замислитись над долею народу українського і намагається розібратися, чому ж люди ніяк не можуть дістатися „землі обітованої”, здобути право на власну землю і благополуччя. Головний персонаж твору – не пророк і провідник Мойсей, що на старість літ втрачає повагу євреїв і перетворюється на вигнанця. Головний персонаж – це народ, що зневірився і проміняв високу мету на задоволення буденних матеріальних потреб.

Пролог

 

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

 

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

 

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

 

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

 

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

 

Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов'ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?

 

Задарма край твій весь политий кров'ю

Твоїх борців? йому вже не пишаться

У красоті, свободі і здоров'ю?

 

Задарма в слові твойому іскряться

І сила й м'якість, дотеп і потуга

І все, чим може вгору дух підняться?

 

Задарма в пісні твоїй ллється туга,

І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,

Надій і втіхи світляная смуга?

 

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

 

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

І слово вдать, що в хвилю ту блаженну

Вздоровлює й огнем живущим буха!

 

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,

Що міліони порива з собою,

Окрилює, веде на путь спасенну!

 

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,

Роздертим сумнівами, битим стидом, —

Не нам тебе провадити до бою!

 

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

 

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

 

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,

Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

 

Твойому генію мій скромний дар весільний.

 

20 липня І905.


І

Сорок літ проблукавши, Мойсей,

По арабській пустині,

Наблизився з народом своїм

О межу к Палестині.

 

Тут ще піски й червоні, як ржа

Голі скелі Моава,

Та за ними синіє Йордан,

І діброви, й мурава.

 

По моавських долинах марних

Ось Ізраїль кочує:

За ті голі верхи перейти

Він охоти не чує.

 

Під подертими шатрами спить

Кочовисько ледаче,

А воли та осли їх гризуть

Осети та будяччє.

 

Що чудовий обіцяний край,

Що смарагди й сапфіри

Вже ось-ось за горою блистять. —

З них ніхто не йме віри.

 

Сорок літ говорив їм пророк

Так велично та гарно

Про обіцяну ту вітчину,

І все пусто та марно.

 

Сорок літ сапфіровий Йордан

І долина пречудна

Їх манили й гонили, немов

Фата-моргана злудна.

 

І зневірився люд і сказав:

«Набрехали пророки!

У пустині нам жить і вмирать!

Чого ще ждать? І доки?»

 

І покинули ждать, і бажать,

І десь рваться в простори,

Слать гінців і самим визирать

Поза ржавії гори.

 

День за днем по моавських ярах,

Поки спека діймає,

У дрантивих наметах своїх

Весь Ізраїль дрімає.

 

Лиш жінки їх прядуть та печуть

В грані м'ясо козяче,

А воли та осли їх гризуть

Читать далее
Добавить отзыв