Кобзар

Описание:

Легендарний збірник Кобзар Т.Г. Шевченка є майже в кожній сімейній бібліотеці. Тарас Григорович Шевченко – великий український письменник. В своїх творах він розкриває найглибші нотки української души. Легендарна збірка поезій Кобзар відома не тільки в Україні, а й в усьому світі. Шевченко народився у простій кріпацькій сім’ї, саме тому його вірші та поеми зрозумілі кожному читачеві. Кожна дитина, кожна доросла людина має прочитати Кобзар. За допомогою цієї електронної версії це можливо зробити просто зараз.

КОБЗАР

Причинна

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

В таку добу під горою,

Біля того гаю,

Що чорніє над водою,

Щось біле блукає.

Може, вийшла русалонька

Матері шукати,

А може, жде козаченька,

Щоб залоскотати.

Не русалонька блукає -

То дівчина ходить,

Й сама не зна (бо причинна),

Що такеє робить.

Так ворожка поробила,

Щоб меньше скучала,

Щоб, бач, ходя опівночі,

Спала й виглядала

Козаченька молодого,

Що торік покинув.

Обіщався вернутися,

Та, мабуть, і згинув!

Не китайкою покрились

Козацькії очі,

Не вимили біле личко

Слізоньки дівочі:

Орел вийняв карі очі

На чужому полі,

Біле тіло вовки з'їли,

Така його доля.

Дарма щоніч дівчинонька

Його виглядає.

Не вернеться чорнобривий

Та й не привітає,

Не розплете довгу косу,

Хустку не зав'яже,

Не на ліжко - в домовину

Сиротою ляже!

Така її доля… О боже мій милий!

За що ж ти караєш її, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?.. Прости сироту!

Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,

Одна, як та пташка в далекім краю.

Пошли ж ти їй долю, - вона молоденька,

Бо люде чужії її засміють.

Чи винна голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив?

Сумує, воркує, білим світом нудить,

Літає, шукає, дума - заблудив.

Щаслива голубка: високо літає,

Полине до бога - милого питать.

Кого ж сиротина, кого запитає,

І хто їй розкаже, і хто теє знає,

Де милий ночує: чи в темному гаю,

Чи в бистрім Дунаю коня напова,

Чи, може, з другою, другую кохає,

Її, чорнобриву, уже забува?

Якби-то далися орлинії крила,

За синім би морем милого знайшла;

Живого б любила, другу б задушила,

А до неживого у яму б лягла.

Не так серце любить, щоб з ким поділиться,

Не так воно хоче, як бог нам дає:

Воно жить не хоче, не хоче журиться.

Читать далее
Добавить отзыв