Мойсей

Описание:

Поема «Мойсей» Івана Франка є надзвичайно важливим текстом у доробку поета. Це варіація на тему вічного біблійного сюжету про рабство та втечу до свободи. Очевидно, що рабство в поемі пов’язується не тільки з соціальним статусом. Насамперед ідеться про відчуття внутрішнього рабства чи внутрішньої свободи. Мойсей є пасіонарієм та вільною людиною саме він може допомогти іншим по краплині вичавлювати з себе раба…

Іван Франко

МОЙСЕЙ

 

 

Пролог

 

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

 

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

 

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

 

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

 

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

 

Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?

 

Задарма край твій весь политий кров’ю

Твоїх борців? Йому вже не пишаться

У красоті, свободі і здоров’ю?

 

Задарма в слові твойому іскряться

І сила, й м’якість, дотеп, і потуга,

І все, чим може вгору дух підняться?

 

Задарма в пісні твоїй ллється туга,

І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,

Надій і втіхи світляная смуга?

 

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

 

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

І слово вдать, що в хвилю ту блаженну

Вздоровлює й огнем живущим буха!

 

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,

Що міліони порива з собою,

Окрилює, веде на путь спасенну!

 

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,

Роздертим сумнівами, битим стидом,—

Не нам тебе провадити до бою!

 

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

 

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

 

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,

Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

 

Твойому генію мій скромний дар весільний.

 

Д[ня] 20 липня 1905

Читать далее
Добавить отзыв