Психологія

Описание:

Підручник відображає основний зміст дисципліни «Психологія» відповідно до вимог національного стандарту України у сфері вищої професійної освіти. В ньому висвітлюється сучасний стан психології як системи теоретичних знань і експериментальних фактів, представлено шлях становлення психологічної науки, а також розкриваються взаємозв’язки класичних та сучасних поглядів вітчизняних і закордонних вчених на закономірності психічного життя людини. Для студентів, аспірантів, викладачів.

Анотація

Підручник відображає основний зміст дисципліни «Психологія» відповідно до вимог національного стандарту України у сфері вищої професійної освіти. в ньому висвітлюється сучасний стан психології як системи теоретичних знань і експериментальних фактів, представлено шлях становлення психологічної науки, а також розкриваються взаємозв’язки класичних та сучасних поглядів вітчизняних і закордонних вчених на закономірності психічного життя людини.

ПСИХОЛОГІЯ

Частина I. Психологія як наукова дисципліна

Розділ 1. Вступ до психології

1.1. Об’єкт, предмет і завдання дослідження в психології

У системі сучасних наук про людину психологія займає особливе місце, що зумовлено особливостями самої психології, які відрізняють її від інших наук. тож у чому полягають особливості психології як науки?

По-перше, психологія вивчає найскладніше явище з-поміж відомих людству, — психіку. Загально відомі слова Арі-стотеля про те, що серед решти знань дослідженню про душу слід відвести одне з перших місць, адже це — знання про найбільш піднесене та дивовижне. видатний вітчизняний психолог Л. С. Виготський також зазначав, що предмет психології — найбільш важкий із усього, що є у світі, та найменше піддається вивченню. А знаменитий фізик А. Ейнштейн стверджував, що вивчення фізичних проблем — це дитяча забавка в порівнянні з загадками психології дитячої гри.

Складність психіки як особливої сфери життєдіяльності людини зумовлена її сутністю. вона становить собою внутрішній світ людини з усіма його різноманітними пізнавальними процесами, своєрідними переживаннями, індивідуально-психологічними властивостями особистості й суб’єктивним сприйняттям навколишнього світу, себе в цьому світі. Завдяки психіці людина пізнає довкілля, здобуває знання та життєвий досвід, створює програму дій, спрямовану на задоволення своїх потреб як умови існування, визначає найбільш доцільні варіанти досягнення бажаного результату, здійснює задум і оцінює ефективність його втілення в життя. У своїх вищих проявах психічне активізується у формах свідомості й самосвідомості, духовності, особистості й індивідуальності. Розкрити природу психіки, закономірності її розвитку та проявів і намагається наука психологія.

По-друге, психологія знаходиться в особливому становищі ще й тому, що в ній наче зливаються об’єкт (те, що пізнають) і суб’єкт (той, хто пізнає) вивчення: людина за допомогою психіки пізнає зовнішній світ, а потім на цій основі досліджує свою власну психіку, вплив на неї довкілля. Людина вивчає психіку за допомогою психіки. Отже, тільки в психології здійснюється поворот процесу пізнання людської свідомості до самої себе, що робить її завдання складнішими, ніж будь-якої іншої науки.

По-третє, психологія має унікальне практичне значення для будь-якої людини та її діяльності. Адже, пізнаючи себе, усвідомлюючи свої властивості та можливості, людина починає себе змінювати. Сучасна психологія вже накопичила багато фактів, які демонструють, як нове знання людини про себе робить її іншою: змінює її ставлення, цілі, стани та переживання. Крім зазначеного, психологічні знання необхідні людині для підвищення ефективності власної професійної діяльності, найповнішого використання свого особистісного потенціалу. Ось у цьому й повинна допомогти психологія, а саме надати людині знання, що сприятимуть її саморозвитку та самореалізації.

По-четверте, поняття «психологія» використовується в декількох значеннях, які визначають різні і водночас тісно пов’язані між собою галузі психологічного знання: наукова психологія та життєва, яку, за влучним висловом П. Жане, народ сам створив для себе ще до психологів. У першому значенні слово «психологія» вживається для визначення відповідної наукової дисципліни, у другому — для опису психологічних знань, які людство накопичило у повсякденному житті, тобто в процесі спільної діяльності, спілкування, спостереження за особливостями поведінки інших людей і своєю власною. Тому кожна людина, навіть не вивчаючи спеціальної науки, має певний запас психологічних знань.

Індивідуальна життєва психологія формується у кожної людини протягом усього життя. Уже з дитинства, несвідомо або усвідомлено, людина вивчає себе й свої можливості, намагається знайти відповіді на психологічні запитання: «Що таке мислення? Пам’ять? Які в мене здібності? Які сильні риси мого характеру?», а в практиці живого спілкування з іншими людьми накопичує досвід про особливості їхньої особистості та поведінки. Отримані людиною життєві психологічні знання допомагають їй успішно розуміти і взаємодіяти з оточуючими, впливати на їхню поведінку, передбачати їхні вчинки тощо. Отже, кожна людина певною мірою психолог, оскільки в суспільстві неможливо жити без певних знань про психіку людей.

Проте життєві психологічні знання не систематизовані, спрощені, багато в чому відрізняються від наукових знань. Спробуємо порівняти життєву та наукову психології.

Перша відмінність життєвих психологічних знань від наукових полягає в тому, що життєві знання конкретні, приурочені до певних ситуацій, конкретних людей і конкретної людської діяльності. Як пише Ю. Б. Гіппенрейтер, конкретні завдання розв’язує вже дитина, коли поводиться певним чином із матір’ю, по-іншому — з татом, і зовсім інакше — з бабусею, тобто дитина навчилася поводитися в кожному випадку по-різному, щоб досягти бажаної мети. Та навряд чи можливо очікувати від малюка такої самої проникливості в стосунках із чужими батьками та бабусями.

Наукова ж психологія, як і будь-яка наука, прагне до узагальнень. Для цього використовуються наукові поняття, в яких відображаються найістотніші властивості предметів і явищ, загальні зв’язки та відношення. Вони чітко визначені, зіставлені між собою, сполучаються в закони. Л. С. Ви-готський як методолог психологічної науки завжди високо оцінював понятійну роботу, тому що, згідно з його поглядами, поняття — це не слова, а узагальнені засоби пізнання світу та керування ним. У наукових поняттях відбиваються знання про факти та закономірності поведінки, спілкування, взаємодії людей, їхнього внутрішнього життя. До психологічних понять відносять, наприклад, такі категорії: особистість, мотив, психічні процеси та стани, темперамент тощо.

Друга відмінність життєвих психологічних знань від наукових полягає в тому, що вони мають інтуїтивний характер, бо їх набувають шляхом практичних спроб. таке нерідко спостерігається у педагогів, тренерів, які, практикуючи та помічаючи позитивні наслідки, інтуїтивно знаходять ефективні засоби виховання та тренування. На відміну від цього, наукові психологічні знання цілком усвідомлені, раціональні, а шлях пізнання ґрунтується на експерименті та полягає у висуненні гіпотез (версій, припущень) і перевірці наслідків, що з них логічно випливають.

Третя відмінність стосується методів отримання знань: життєві психологічні знання отримують шляхом спостереження, самоспостереження та міркування, а у науковій психології до цих методів додається експеримент. Суть останнього полягає в тому, що дослідник не чекає збігу обставин, за яких виникає потрібне явище, а викликає його сам, створюючи відповідні умови. Потім науковець цілеспрямовано варіює (змінює) ці умови, щоб виявити закономірності, яким підпорядковується це явище.

Таблиця 1.1. Відмінності між життєвою та науковою психологією
Життєва психологіяНаукова психологія
Життєві психологічні знання отримані людьми з повсякденного життя. Вони переповнені протиріччями, часто спрощують стан речей.Наукові психологічні знання, що отримані шляхом теоретичного та експериментального вивчення психіки людей та тварин, є послідовними, поглибленими і спрямовані на подолання протиріч, пошук причин.
Знання інтуїтивні, конкретні, приурочені до конкретних ситуацій та конкретних людей, і через це мало узагальнені.Наукові знання узагальнені, фіксуються в поняттях, законах.
Здобуваються за допомогою методів спостереження за іншими людьми й самоспостереження.У науковій психології до цих методів додається експеримент, тести тощо.
Обмежені можливості передачі знань від однієї людини до іншої. Це безпосередньо випливає з конкретного, інтуїтивного характеру життєвого психологічного досвіду, що в свою чергу викликає певну недовіру до істинності повідомлюваних знань.Науково-психологічні знання впорядковані та осмислені в наукових теоріях, описані в наукових працях. Вони передаються за допомогою спеціальних засобів: наукової літератури, навчальних закладів, дослідницьких центрів тощо.

Четверта відмінність полягає в засобах і можливостях передачі знань. як правило, знання життєвої психології передаються з великими труднощами. це зумовлено, по-перше, тим, що існують труднощі вербалізації індивідуального психологічного досвіду, а по-друге, — має місце певного роду недовіра до істинності інформації, яка повідомляється. Наукові ж знання накопичуються та передаються набагато легше, тому що вони кристалізуються в поняттях, законах і наукових теоріях і передаються за допомогою спеціальних засобів: наукової літератури, навчальних закладів, дослідницьких центрів тощо.

Нарешті, п’ята відмінність полягає в тому, що наукова психологія у своєму розпорядженні має великий, різноманітний і в той же час унікальний фактичний матеріал, за обсягом та глибиною недоступний жодному носію життєвої психології. Цей матеріал накопичується й усвідомлюється в спеціальних галузях психологічної науки. До того ж науці доступні дані досліджень, що проводилися у різних країнах, у різні часи, і це робить наукові висновки переконливішими й надійнішими.

Отже, існує цілий ряд переваг наукової психології над життєвими психологічними знаннями, оскільки вона прагне систематизувати, узагальнити, усвідомити, відтворити та вдосконалити існуючий досвід психічного життя людини, який постійно оновлюється. Так що ж вивчає психологія як наука?

Термін «психологія» походить від грецької psyche — «душа», logos — «слово», «пізнання», «наука», що означає «наука про душу». Це традиційне визначення психології не відповідає її сучасному розумінню, оскільки в наш час замість поняття «душа» використовують поняття «психіка». У науковій літературі слово «психологія» зустрічається ще у X столітті, а сам термін уперше використав у XVI столітті німецький філософ Р. Гокленіус для позначення книг низки авторів. Згідно з іншими джерелами, цей термін у науковий обіг увів німецький філософ Християн Вольф у XVIII столітті. Цікавим є той факт, що термін з’явився в той час, коли відбувалася зміна уявлень про предмет психології. Психологія як наука замість душі почала вивчати явища свідомості.

Як будь-яка інша наука, психологія має свій об’єкт та особливий предмет вивчення. Об’єктом науки є та сфера дійсності, яку вона пізнає. Найчастіше об’єкт фіксується в самій назві науки. А предметом кожної науки є певний аспект, якась сутнісна частина її об’єкта. Об’єктом психології є важлива сфера життєдіяльності людини — психіка. При цьому психіку розглядають як властивість високоор-ганізованої матерії (нервової системи, мозку), що полягає в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу, у побудові суб’єктом невід’ємної від нього картини цього світу та регуляції на цій основі своєї поведінки та діяльності. Психіка людини характеризується свідомістю та містить не тільки психічні образи, але й ціннісні орієнтації, смисли та значення.

Відтак зазначаємо, що сьогодні в межах української психології з природничо-науковою парадигмою співіснує й гуманістична. У зв’язку з цим все більшого визнання серед вітчизняних науковців набуває ідея про те, що об’єктом психології має бути людина як духовна істота, її духовність. Із цього приводу провідний український психолог С. Д. Максименко стверджує, що об’єкт психології — це людина, духовно-тілесний індивід, породжений своєю влас-ною предметно-практичною діяльністю в конкретно-історичних умовах. такий підхід спонукає наукову психологію звернутися до духовності людини як складного психологічного феномену, що поєднує в собі вищі загальнолюдські цінності, інтереси, сенс життя, моральні почуття та творчу здатність особистості до пошуку власної істини, до самотворення та самовизначення в психічному розвитку. Постає проблема вивчення досвіду духовного конкретного людського буття.

Отже, які уявлення про об’єкт обрати як остаточні? На це питання сьогодні важко відповісти, оскільки навіть у багатьох підручниках із психології, що вийшли в пострадянський період, визначення об’єкта психології не подається взагалі, а тому кожний дослідник обирає відповідь, спираючись на власну науково-методологічну позицію та досвід.

Сьогодні однозначного трактування предмета психології не існує, оскільки науковці по-різному сприймають сутність її об’єкта, психічне. Як зазначає відомий історик психології М. Г. Ярошевський, сперечання стосовно предмета психології настільки ж давні, як і сама ця наука. Предмет психологічної науки визначають як свідомість (психологія свідомості), як поведінку (біхевіоризм), як цілісні структури, образ (гештальтпсихологія), як несвідоме (психоаналіз) або як пізнавальні структури (когнітивна психологія), як особистість, індивідуальність (гуманістична психологія), або як психіку та психічні явища (вітчизняна психологія). Власне всі ці предметні особливості є свідченням того, що предмет психологічної науки необхідно розглядати більш широко, включаючи в нього і внутрішні суб’єктивні феномени, і поведінку людини, і феномени несвідомої психіки. З огляду на це для збереження статусу самостійної науки психологія повинна інтегрувати всі знання, що були накопичені нею в процесі історичного розвитку.

Предмет психологічної науки упродовж її розвитку не залишався постійним. він змінювався не тільки шляхом розширення меж, але й діалектично змінюючи свою сутність, переходячи навіть у свою протилежність, залежно від домінуючих світоглядних переконань, наукових традицій або поступу суспільного життя. Відповідно до цього виокремлюють 4 етапи становлення наукових уявлень про предмет психології (рис. 1.1).

Найперше формулювання предмета психології було дано більше двох тисяч років тому. Воно було таким: пред-метом психології є душа. Душа розглядалася як сутність психічних явищ та як причина всіх процесів у тілі, включаючи власне «душевні рухи». За допомогою душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини. Так, грецькі філософи, особливо Арістотель, висували ідею про існування душі, яка існує в єдності з тілом і контролює думки та почуття, що спираються на життєвий досвід.


Рис. 1.1. Етапи розвитку предмета психології

У XVII сторіччі відбулася зміна уявлень про предмет психології. Місце душі зайняла свідомість, яка ототожнювалася з усією психікою. це думки, бажання, почуття, спогади, які людина спостерігає, знаходить у собі. Протягом певного періоду психологія вивчала тільки те, що переживається суб’єктом, що він усвідомлює за допомогою спостереження за самим собою (метод інтроспекції). Проте з часом виявилася неспроможність психології пояснити всю складність психічного життя, виходячи лише з категорії свідомості. З’являється альтернативний підхід, який орієнтується на вивчення поведінки, того, що є вираженим назовні, що можна об’єктивно виміряти, тобто реакції, дії та вчинки людей. При цьому із предмета психології вилучалося все суб’єктивне в психіці. Наприкінці XIX — на початку XX століття психологія стає наукою про поведінку.

А вже з другої половини XX століття предметом психології є психіка. Зміна уявлень про предмет психології відбулася внаслідок відкриття несвідомого психічного, виникнення багатьох наукових психологічних напрямів та шкіл, уся специфіка яких полягала в тому, що вони зосереджували свою увагу на вивченні однієї зі сторін проявів психіки. Так, наприклад, у гуманістичній психології досліджують особистість як унікальну цілісність, відводячи головну роль особистісному досвіду людини, а у вітчизняній психології — психічні явища як суб’єктивне відображення об’єктивної дійсності. І хоча у наш час наявне прагнення до стирання меж між різними психологічними школами та об’єднання (інтеграція) накопиченого ними знання, але психологія все ще перебуває в пошуках свого предмета. Розглянемо деякі найпоширеніші сучасні погляди на предмет психології, що подані в підручниках та навчальних посібниках.

По-перше, предмет психології визначають як індивідуальний світ «Я» людини, який об’єднує, інтегрує психічне в цілісність. Власне в цьому визначенні підкреслюється єдність усіх психічних явищ у їхньому розвитку та різноманітності форм прояву.

По-друге, предметом психології визначають факти, закономірності розвитку і прояву та механізми психіки. У цьому визначенні підкреслюється, що сучасна наукова психологія досліджує як психічні явища, так і конкретні факти психічного життя людини. Прикладами психологічних фактів можуть бути акти поведінки, продукти діяльності, тілесні неусвідомлені психічні процеси, індивідуальні розбіжності в особливостях пам’яті людей, мислення тощо. Одночасно психологія як повноцінна наука не тільки описує психологічні факти та явища, але й розкриває закони, яким вони підпорядковані. так, були виявлені закономірності процесу забування: найбільшу кількість інформації людина забуває зразу після сприйняття, а потім цей процес іде повільніше. Психологія також вивчає механізми виникнення та функціонування психіки, наприклад того, що фізіологічною основою психіки є діяльність кори головного мозку; що взаєморозуміння між співрозмовниками встановлюється за допомогою таких механізмів соціальної перцепції (сприйняття), як ідентифікація (ототожнення) себе з іншою людиною, рефлексія (усвідомлення, міркування людини про те, що думають про неї інші й якою вони її сприймають) тощо. За висловом С. Д. Максимен-ка, механізм психіки — це метод людини, знаряддя приймання, розкодування, перероблення й передавання психоенергії в процесі людської діяльності.

По-третє, предметом психології вважають людину як суб’єкта психічного життя. В цьому визначенні підкреслюється визначальна роль активності людини як у само-творенні, саморозвитку так і в подальшому самовизначенні. Тут йдеться про включення в предмет психології питання взаємодії людини із власною психікою та іншими людьми, враховуючи як діяльнісні (ефективність, оп-тимальність, продуктивність тощо), так і духовно-естетичні аспекти.

Отже, психологічна наука все ще знаходиться на шляху визначення свого предмета, що вимагає уточнення сутності її предмета, визначення того, як співвідносяться теоретико-методологічний та прикладний аспекти. Для цього необхідно досконально знати всі наявні варіанти з їхніми недоліками та перевагами. Одночасно психологія повинна залишатися (відповідно до етимології) наукою про психіку.

Сучасна психологія як науково-дослідницька дисципліна та сфера практичного застосування набутих знань має дві взаємопов’язані цілі: наукову та практичну. Наукова мета полягає в тому, щоб розкрити закономірності психіки та поведінки, формування властивостей людини в єдності філогенетичного й онтогенетичного розвитку, а практична — у подальшому застосуванні отриманих знань у реальному житті для допомоги людям.

Цілі логічно пов’язані між собою: досягнення наукової психології планомірно впроваджує практична, що дозволяє людям успішно долати різні життєві труднощі, підвищувати продуктивність своєї праці, успішність у навчанні тощо, а це, безумовно, позначається на їхній здатності краще пристосовуватися до життя.

Відповідно до цілей, психологія виконує дві групи завдань: теоретичні та практичні.

Читать далее
Добавить отзыв