Той хто любить довгі слова

Описание:

«...Вірші Тараса Малковича виростають з несподіваної асоціації, переважно якраз не фонетичної, а візуальної, тактильної; з якоїсь ледве вловимої подібності фізичної форми чи властивостей предметів, з таємної механіки взаємин між речами, яку може виявити лише дуже уважне око, а розвинути – розпалена фантазія...»  

Анотація

«...Вірші Тараса Малковича виростають з несподіваної асоціації, переважно якраз не фонетичної, а візуальної, тактильної; з якоїсь ледве вловимої подібності фізичної форми чи властивостей предметів, з таємної механіки взаємин між речами, яку може виявити лише дуже уважне око, а розвинути – розпалена фантазія...»


Тарас Малкович

ТОЙ ХТО ЛЮБИТЬ ДОВГІ СЛОВА

...

********

Погоня тривала

ми бігли сходами вниз

вдаючи з себе краплі що стікають нахиленим дахом

У цьому готелі дзеркало розмовляло з нами і ми

обмащувалися глиною. Ти казала

що це антиблік – дзеркало не повинне відбивати нас

тому ми не розпитували в нього наші імена

Ми стояли такі глиняні і такі безіменні

як два недоліплені глечики – ще без візерунків

Коли ти останній раз змішувала фарби?

О ті незліченні мазки які ти накладала на полотно

Тоді твоє старе дзеркало бачило їх

і говорило з кожною з фарб

імітуючи звуки:

зззззззз казало воно зеленому кольорові

сссссссс казало синьому

Якби фарби вміли говорити вони б тоді

дзеленчали як дзеркало а отже як скло

а тоді до того дзеленчання доблюзовувалася б музика

краплі що стікали з даху поволі перевтілювалися в нас

ми танцювали врізнобіч

розводячи руки так широко

що між ними міг би проїхати поїзд

а тоді ми різко стулялися

фарби нашого одягу змішувалися

їх було так багато

що в дзеркала за розмовою заплітався язик

дивися: на ньому проступили наші імена

час дозволяти іншим краплям стікати з інших дахів

Читать далее
Добавить отзыв