Додому

Описание:

«Додому» Леоніда Кисельова – добірка, яка включає у себе чотири поезії: «Стати б хоч на менти лічені…», «Катерина», «Земля така гаряча», «Додому». Ці вірші наповнені теплотою і щирістю емоцій, прагненням врятувати усе прекрасне в світі. Поезії є обов’язковою частиною шкільної програми. Леонід Кисельов – український поет, автор трьох поетичних збірок, виданих посмертно: «Вірші», «Последняя песня — Остання пісня», «Тільки двічі живемо…» (1991).

Леонід Кисельов

ДОДОМУ

«Додому» Леоніда Кисельова — добірка, яка включає у себе чотири поезії: «Стати б хоч на менти лічені…», «Катерина», «Земля така гаряча», «Додому»***. Ці вірші наповнені теплотою і щирістю емоцій, прагненням врятувати усе прекрасне в світі. Поезії є обов’язковою частиною шкільної програми.

Леонід Кисельов — український поет, автор трьох поетичних збірок, виданих посмертно: «Вірші», «Последняя песня — Остання пісня», «Тільки двічі живемо…» (1991).


Стати б хоч на менти лічені

Стати б хоч на менти лічені

Характерником мені —

Подарую кожній дівчині

Лицаря на коні.

А тоді ще дати мусив би,

Щоб раділи всі живі,

Козаченька чорновусого

Кожній жінці-удові.

Дідові — дзвінкого песика,

Щоб не жив на самоті,

Ще й Івасика-Телесика

Кожній бабі-сироті.

А як хто не має віри вже

Ні в кохання, ні в слова,

Я йому сопілку виріжу,

Най журную заспіва.

Катерина

Доки буде жити Україна

В теплім хлібі, в барвних снах дітей —

Йтиме білим полем Катерина

З немовлям, притнутим до грудей.

Освятивши невимовним болем

Все прийдешнє, кожну нашу мить,

Йде вона і мов велике коло,

Біле небо навздогін летить.

Про дівочу цноту, про калину

Не співай, поете, не квили,

Бо іде сьогодні Катерина

Тим шляхом, що наші кревні йшли.

Вилами розхитували трони,

Руйнували все старе дотла,

Тільки би Шевченкова Мадонна

В сніжне небуття не полягла!

Тільки би вона донесла сина

До свого народу, до людей.

Біле поле. Біла Катерина

З немовлям, притнутим до грудей.

Земля така гаряча

А я тому журавлю

Києм ноги переб'ю, переб'ю.

Пісня.

Земля така гаряча,

Така руда земля.

Маленький хлопчик плаче:

Не бийте журавля!

Притне його до себе

Й руками затуля:

Ой дядечку, не треба,

Не бийте журавля!

Відлине день без'язикий,

І чути в тиші нічній:

Люди, дерева, ріки

Тужно кричать: «Не бий!»

Не винести того болю,

Не виридати жалю.

Що станеться з тобою,

Мій світе, мій журавлю!

В останню мить побачиш

Намисто із багряних плям,

І буде така гаряча,

Чорна така земля.

Панцерники рокочуть,

Крають Чумацький Шлях,

І бідкається хлопчик:

Не бийте журавля!

Додому

Шкода Москви. Вже наче відійшов

Від сподівань і пристрастей Арбату

І паху бурштинової гербати

У мареві тих марень, тих розмов.

Додому час. До міста всіх кохань,

Де тополеві вранішні тумани,

Де сірий тулуб вершника Богдана

На золотому тлі софійських бань.

Літак аж ніби крилами змахнув,

Натруджений двигун тамує стогін.

Невже мені лишиться тільки спомин

Від тих беріз у весну крижану?

Зелені леза юної трави

Очистять душу, стешуть білу льолю,

І не відчую ні жалю, ні болю,

А тільки так, смутне: шкода Москви.

Читать далее
Добавить отзыв