Бранзолія: подорожні записки

Описание:

У своїй новій книзі Марина Гримич ділиться своїм калейдоскопічним досвідом мандрівника і дослідника історії та культури українців Бразилії. У притаманній їй манері захоплюючої і разом з тим дуже пізнавальної для читача оповіді, наповненій м’яким дотепним гумором і самоіронією, авторка представляє дивовижну країну Бранзолію, де ось уже 120 років живуть і працюють українці.

Анотація

У своїй новій книзі ділиться своїм калейдоскопічним досвідом мандрівника і дослідника історії та культури українців Бразилії. У притаманній їй манері захоплюючої і разом з тим дуже пізнавальної для читача оповіді, наповненій м’яким дотепним гумором і самоіронією, авторка представляє дивовижну країну Бранзолію, де ось уже 120 років живуть і працюють українці.


Марина Гримич

Бранзолія

...

Бранзолія?

Навіть у поєднанні звуків «брррааазззз» є щось заворожуюче. Галицькі селяни називали її Бранзолія, іноді навіть Вобразилія.

...

Ви здогадалися? Мова йтиме про Бразилію.

Чим є Бразилія для нас, українців 21-го століття?

Країною, де мріяв побувати Остап Бендер? Де пляжі в мега-полісах — це не ландшафтна прикраса, а повсякдення, спосіб життя? Де карнавал є чи не головною подією року? Країною з покладами дорогоцінних камінчиків — рубінів, сапфірів, ізмарагдів, аквамаринів?

Де футбол — це релігія? Де фавели — міські нетрі зі своєю субкультурою? Де джунглі з анакондами й піраньями? Де «много дікіх обізьян»? Чим насправді Бразилія є для нас?

...

Це калейдоскоп картинок, вирваних з бразильських серіалів, телевізійних новин, голлівудських і радянських художніх і науково-популярних фільмів, туристичних путівників і фідбеків туристів... Загалом у кожному з цих джерел є своя маленька правда: правда для туристів, правда для телеманів, загалом це правда для обивателів, в тому числі для мене -до моїх подорожей в Бразилію.

А тепер уявіть собі на хвилинку мене, яка сидить у літаку з усією цією «збірною солянкою» в голові і з трепетом очікує зустрічі з бразильською фантасмагорією.

Якби я їхала до Бразилії як турист, напевно, ця фантасмагорія дещо змінилася б візуальним рядом, проте так би й залишилася кольоровою фантасмагорією.

Однак я їхала в наукову експедицію, шляхи пролягали поза туристичними маршрутами, і переді мною відкрилася інакша Бразилія.

Бразилія, про яку я хочу розповісти, напевно, поки що не має місця у вашому калейдоскопі бразильських картинок. Більше того, вона може здатися зовсім неекзотичною: сільська місцевість на півдні Бразилії, там, де закінчуються висококласні бразильські дороги і починається реально битий шлях, — червоноглинні ґрунтові дороги, на які бажано не потрапляти машиною під час або після дощу. А якщо врахувати ще й специфічний ландшафт: надзвичайно стрімкі пагорби — мало не американські гірки, — то потрапляєш у ситуацію, коли не машина тебе везе, а ти — машину...

Там, у далекій бразильській глибинці я потрапила в спільноту трудяг, роботяг, які в епоху неефективності одноосібного господарювання, все-таки тримаються за прадідівський шмат землі. І щоб якось вижити у шаленому світі модернізації, вони укладають майже «диявольську» угоду з тютюновими корпораціями, вирощуючи на своїх ділянках чортів продукт, масово труячись «адубо» -хімікатами (місцевою говіркою — «труйкою»), залізаючи в боргові зобов’язання.

Здавалося б, що тут може бути екзотичного? Однак екзотичність цієї спільноти полягає в тому, що вона українська...

Сто двадцять років тому, в 1891 році в Бразилію приїхали перші відчайдухи — 30 українських сімей з Галичини і оселилися в кліматичній зоні, що віддалено, але все-таки нагадувала Україну. А в країні Південної півкулі таке може бути лише на далекому півдні країни у штатах Парана (особливо на його півдні), Санта-Катаріні (передусім на півночі) і Ріо-Ґранде-до-Сул[1].

...

Це природно-екологічна зона, де мешкає одна дивовижна рослина -бразильська араукарія, або пінейрос (місцевою українсько-бразильською говіркою — «піньор»).

Власне тут, під піньорами, ось уже 120 років і минає життя української спільноти.

Українські інтелігенти називають цей край «Бразилійська Україна» — через те, що українська мова і українська культура в ній збереглися в дивовижно чистій як для спільноти іммігранського походження формі. Ясно, що цей термін є гіперболізацією, метафорою, він позначає певну уявну субстанцію. Адже українська спільнота в Бразилії — це по суті бразильці, яким пощастило більше, ніж іншим переселенським спільнотам, зберегти свою ідентичність.

Саме тому у цій книзі, пишучи про українсько-бразильське життя, я вживатиму інший термін, створений самими українськими переселенцями, — Бранзолія. У ньому є все, що потрібно мені для того, щоб витягнути із загальнобразильської культури український «екстракт»: архаїчність, дитинну наївність, очікування дива, екзотичність і разом з тим «домашність», «рідність».

...

...

Читать далее
Добавить отзыв