Фарс-мажор

Жанр: Современная украинская литература, Художественная литература

Правообладатель: Фоліо

Дата первой публикации: 2010

Описание:

Нелегка щоденна праця поета-лірика, його непрості взаємини із колегами, редакторами та знайомими, а також із власною донькою, проблеми сучасної молоді, внутрішнє життя Спілки письменників з брудними чварами та інтригами переносять читача у переддень Помаранчевої революції — і все це в повісті Дмитра Стельмаха «Фарс-мажор».

Анотація

Нелегка щоденна праця поета-лірика, його непрості взаємини із колегами, редакторами та знайомими, а також із власною донькою, проблеми сучасної молоді, внутрішнє життя Спілки письменників з брудними чварами та інтригами переносять читача у переддень Помаранчевої революції — і все це в повісті Дмитра Стельмаха «Фарс-мажор».


Дмитро Стельмах

Фарс-мажор

 

 

3 січня, субота

 

Тільки сьогодні прийшов до тями після святкування Нового року. Пішов подивитися, а чи нема там яких листів для мене в поштовій скриньці. Є! Від Владислава Ярівчанського! Не можу не навести його повністю, бо це для мене така радість і честь!

 

«Дорогий колего!

З київських пагорбів за нашим давнім звичаєм обсипаю різдвяним житом-пашницею!

Хай Вам ведеться завжди і в усьому, в малому і в великому кожного дня 2004 р. Року, який мусить змінити (і змінить!) долю нашої нації на краще.

Хай не втомлюється Ваша душа і розум у праці в ім’я нашої святої матері України.

Нехай Боже благословення витає над Вами, Вашими рідними і близькими.

Сердечно Ваш Владислав Ярівчанський».

 

Як радісно, що мене в моєму тихому Приірпінні не забув привітати голова Національної спілки письменників України! От саме в цьому я і вбачаю визнання мого поетичного внеску в сучасну українську літературу.

 

4 січня, неділя

 

Якщо хто ще не знає, що таке Приірпіння, розповім. Приірпіння — це Ірпінь, містечко під Києвом, і велика околиця — Буча, Ворзель, Гостомель, і ціла низка сіл, моє улюблене Забуччя, де я замолоду частенько збирав солодкі приірпінські ягоди, де я не раз сидів у місцевій чайній, яка тоді називалася «Столова». Мальовничий край, який люблять письменники і поети, а в благословенному Ірпені є славний Будинок творчості письменників, на березі тихої звивистої річечки, осередок духовності і культури.

Як патріот свого краю, всі свої нові вірші я відношу передусім до «Ірпінського вісника», вулиця Мінеральна, 7, де вони неодмінно виходять друком у рубриці «Поезія нашого краю». У такий спосіб я прищеплюю ірпінчанам смак до естетики і поетичного слова. Ось як писала про мене в одній статті Зірка Нечитайло, головний редактор газети:

«Дмитро Порядний пише з думою про народ, з вірою в народ і часто виступає від імені народу, бо нерозривно пов’язаний зі своєю українською генезою, з корінням невмирущого козацького роду, з питомими джерелами високої духовності і тонкого ліризму».

Краще не скажеш.

 

5 січня, понеділок

 

Хотілося б пояснити мій творчий метод та особливості творчості.

Моя улюблена літературна форма розроблена мною самим, і називається вона квінтьємою. Квінтьєма складається з п’яти строф, кожна з якої складається з п’яти рядків. Я — батько-фундатор приірпінської квінтьєми. Квінтьєма — мій поетичний еталон у творчості. Можна сказати, що це народна і водночас салонна поезія. Багато кого мої квінтьєми дратують, але ж то все заздрощі нездар, які самі нічого кращого написати не можуть, ясна річ. Хто в нас критики? Ті, хто не відбувся в літературі.

Я завжди стояв на сторожі чистоти української мови і мелодики в поезії. Я завжди відстоював традицію рими у віршах і ніколи не подам руки тим, хто засмічує поезію так званим верлібром, чи білим віршем — набором слів, що має називатися поезією. Якщо писати без рими — то це білий вірш, а писати римовано — то чорними віршами? Відтак, я — негритянський поет? Я — український поет. І вже саме це накладає на мене велику відповідальність.

 

6 січня, вівторок

 

Зайшов у гості мій найкращий друг Емік Гольдман. Емік — ветеран руху хіпі ще з початку сімдесятих. Носить довге волосся, латані американські джинси і футболку з ликом безсмертного Джима Моррісона. Може годинами розповідати про неперевершений вокал Роберта Планта і бідкатися, що нинішня молодь занапастила святі ідеали шістдесятих. Працює в ремонті електротоварів «Друге дихання» на Глибочицькій. У Еміка золоті руки. На кожному пальцю по коштовному персню. Цю моду, за його словами, він у Рінго Старра перейняв. Прощаючись із господарями, Емік завжди каже одну й ту саму фразу, яку я вже і чути не можу: «Як казав великий Ерік Бердон, нам треба вшиватися звідсіль».

Читать далее
Добавить отзыв