Зроби це ніжно

Описание:

Що можна зробити «ніжно»? Аж ніяк не те, про що ви подумаєте в першу чергу, беручи до рук цю книгу! Ніжно дорослий світ карає дітей. Ніжно і непередбачувано ми заганяємо свого ближнього в глухий кут. Ніжно вбиваємо те, що могло б стати сенсом життя. І так само лагідно прощаємося з мрією, коли вона вже майорить на горизонті. Але є й інші люди... Кожен обирає для себе: стояти на місці -- чи йти; думати, як усі, -- чи зробити власний вибір; служити високій меті -- чи згаснути в небутті, так нічого і не зробивши...

Ірен Роздобудько

Зроби це ніжно...

Повне або часткове копіювання тексту твору, переклад, розміщення твору або його перекладів на сайтах та інших інтернет-ресурсах, будь-яке інше його використання без письмового дозволу правовласника ТОВ «Видавництво «НОРА-ДРУК» суворо заборонені. Порушення заборони тягне за собою відповідальність згідно із чинним законодавством.

ISBN 978-966-8659-51-5

© Нора-Друк, 2015

002

Одна доба з життя Лiї N

Лiя спала погано. Точнiше – погано засинала.

Адже з кухнi до неї долинали голоси мами та бабусi. I те, що вона почула, змусило її затрiпотiти усiм своїм семирiчним тiльцем, радше схожим на невагоме тiльце пташки.

– Завтра залишимо їх самих, – казала бабуся. – Це буде добрий виховний момент. Я поїду до сестри. Ти можеш вiдвiдати батькiв.

Слово бабусi завжди було беззаперечним.

– А чи це не задовго – на цiлу добу? – почула Лiя нерiшучий голос матерi. – А раптом – щось?..

– Що – «щось»? – Лiя навiть уявила, як скинула брови бабуся. – Нiяких «щось»! Вiдповiдальнiсть за дитину вища за будь-якi «щось»! От побачиш.

Потiм вони загомонiли про те, що робити на завтрашнiй ранок – плов чи смажену картоплю. Але Лiя вже знала – найголовнiше рiшення прийнято й оскарженню не пiдлягає.

I тому їй треба зiбрати всю мужнiсть i всю хитрiсть, аби жодним порухом не виказати своє роздратування, свiй розпач, свiй спротив, а головне – страх.

Вона ж – дитина! А у дитини, як вiдомо, не може бути жодних подiбних почуттiв. Дитина – то веселий цуцик, що стрибає вгору за цукеркою, це – двадцять (чи бiльше) кiлограмiв радостi, це мiльйон веселих «чому?», котрi так смiшать дорослих! Це – мила картавiсть, зеленка на збитих колiнцях, вiчнi «купи» та «хочу». Це миттєвi сльози, котрi висихають щойно в руцi опиняється морозиво. Це – «ложка – за маму, ложка – за тата!»...

О! На цьому тлi Лiї важко пояснити (адже вона ще не достатньо володiє мистецтвом мовлення, щоб вправно висловити думки), що їй дуже багато рокiв i що вона намагається поводитись так, як її ровесники, лише тому, щоби нiчим не виказати свого iстинного вiку. Не налякати тим маму, не збентежити бабусю, а головне – не пiдвести тата, котрий знає те саме, що i Лiя.

Якби Лiя вмiла пояснити те, що думає, якби була впевнена, що їй повiрять, вона б вийшла на кухню в нiчнiй сорочцi i сказала б приблизно таке: Ви – дурнi, хоча я i люблю вас. Невже ви гадаєте, що я можу мати бодай якийсь вплив на ваш дорослий свiт? Ви – великi, сильнi i розумнi – то ж навiщо виставляти мене, мов буфер (це слово Лiя вивчила набагато пiзнiше) мiж своїм удаваним спокоєм, котрий триватиме добу, i моїм вiдчаєм, котрий пiсля цiєї доби оселиться в менi назавжди!

Звiсно, вона цього не могла сказати...

Наступного дня, рано вранцi мама i бабуся урочисто сповiстили їй i татовi, що вирушають по рiзнi кiнцi мiста – «у невiдкладних справах».

– Ну як, герої, лишитесь на господарствi? – грайливо спитала бабуся. – Не пiдведете?

Вона досi вважала тата своїм маленьким сином.

Лiя мовчки кивнула головою, дивлячись бабусi просто в очi.

Вона ще сподiвалась, що її погляд може змiнити хiд подiй, а мама з бабусею зрозумiють, що доба – то вже занадто...

Читать далее
Добавить отзыв