Ukrainian dream. «Последний заговор»

Описание:

Радіоведучий Марк Лютий, головний герой роману Василя Зими «Ukrainian dream. Последний заговор» працює в своє задоволення і готується до весілля з донькою олігарха. Та раптом до нього потрапляє вбивчий компромат на відомих політиків і він має обирати: піти на компроміс з власним сумлінням чи узятися за справу, ризикуючи втратити все, навіть власне життя. Долі героїв переплітаються, події, наче в калейдоскопі, змінюють одна одну. Хто переможе, а хто загине — відповіді у романі.

Анотація

Радіоведучий Марк Лютий, головний герой роману Василя Зими «Ukrainian dream. Последний заговор» працює в своє задоволення і готується до весілля з донькою олігарха. Та раптом до нього потрапляє вбивчий компромат на відомих політиків і він має обирати: піти на компроміс з власним сумлінням чи узятися за справу, ризикуючи втратити все, навіть власне життя. Долі героїв переплітаються, події, наче в калейдоскопі, змінюють одна одну. Хто переможе, а хто загине — відповіді у романі.

Василь Зима

Ukrainian dream
«Последний заговор»

Я давно присматриваюсь к этой стране и знаю, чего мне опасаться.

Михаил Зощенко

Розділ 1 (Chapter 1)

«Ви думаєте, що живете в країні, яка іде шляхом ринкових реформ і втілює принципи демократії? Даремно ви так думаєте. Ви живете в країні, яка за тринадцять років незалежності скоротила втричі державний бюджет, ви живете в країні, народонаселення якої за тринадцять років незалежності зменшилося на чотири мільйони чоловік, ви живете в країні, найкращі та найприбутковіші об’єкти приватизації в якій віддано у власність злочинного капіталу, ви живете в країні, в якій до цього часу вирішується питання, чи надавати чужій мові статусу офіційної, ви живете в країні, в якій залишаються жити або слабаки, або герої».

— Вимкни, чуєш? — він повернувся до вікна і зручніше вмостився у великому шкіряному кріслі.

— Програма ще не закінчилась.

— Вимкни, чуєш? — невдоволено глянув з-під брів.

— Нема питань, — підійшов, натиснув кнопку, звук зник.

— Як цього хлопця звуть?

— Марк Лютий, він веде програму «Я і моя країна».

— Ти його бачив?

— Ні.

— Я хочу, щоби ти на нього подивився, — устав, пройшовся кімнатою, став біля столу, мовчав, — цікаво, він у це дійсно вірить? Ні, ну мені цікаво, він просто так говорить чи він вірить.

— У що? — витягнув руки з кишень.

— У те, що, слухаючи його правду, люди таки прозріють і захочуть щось змінити.

— Не знаю.

— У людей уже є правда, і їм не треба іншої, їм добре живеться з тією, яка в них є.

— Напевно, хм. Ви про що?

— Я чув нещодавно, чи то читав в опозиційній газеті, — підійшов до бару, — не важливо. Так от, — узяв пляшку лікеру, налив у чарку. — Історія така дурна. В місті українському, в Красному Лучі чи що, люди такі бідні, хм, — випив лікеру, поставив рюмку на стійку бару, — їдять собачатину запивають слізьми голодних дітей. Ти уявляєш? — подивився на нього, — Юро, ти уявляєш, я тебе питаю?

— Слабо.

— А я тобі кажу, це їхня біда, і не треба їм соплі витирати. Мені важко собі уявити німців, чи британців, чи навіть поляків, які б їли собачатину і пили сльози дітей. Наш народ не вбив жодного зі своїх тиранів, румуни вбили, італійці, чилійці досі готові все віддати, щоби повісити Піночета, а наші люди жеруть собачатину. І жертимуть, чуєш, жертимуть, бо вони не розуміють, що ніхто їм не винен, чуєш, ніхто.

— Ясна річ.

— Набери мені директора цього радіо, де Лютий свою херню шурує, давай бігом.

— Зараз, — пішов, повернувся зі слухавкою, натиснув кнопки. — Алло, з вами говоритиме…

— Дай сюди, — вирвав у нього слухавку, — чуєш, жук, ти зовсім здурів, що ти пускаєш в ефір? Тобі наша країна чимось не подобається? Їдь на хуй в іншу. Що ти вибачаєшся, що ти пояснюєш? Де ти цього Лютого взяв? Хто за нього гроші платить, ти сам платиш? Я, блядь, прикрию його спонсора. Як нема спонсора? А де ж він гроші бере? Сам платить за програму? Так закрий її, твою мать. Не можеш? Я тобі поможу, чудо. Все, через місяць цього Лютого нікуди на роботу не візьмуть, буде вулиці мести. Блядь, — кинув слухавку на диван, підійшов до бару, налив лікеру, випив, голосно хекнув, потім подивився на охоронця, — Юро, найди цього Марка, я не хочу, щоби мене за нього вз’їбали потім, чуєш?

— Чую. Я найду його. І що зробити?

— Придумай, — накинув піджак на плечі і вийшов з кімнати.

Читать далее
Добавить отзыв