Самум

Жанр: Фэнтези, Художественная литература

Правообладатель: Фоліо

Дата первой публикации: 2011

Описание:

Вона - сучасна відьма-авантюристка, ворожить і знімає причину та вроки, проте вірить тільки в гроші. Він - демон, що вселився в неї. Вона - одержима. Він - жорстокий хазяїн. Двоє ненавидять одне одного і пов"язані спільною місією. Варто хоч раз помилитися, спізнитися, схибити - і відьма, і демон опиняться в пеклі. Однак у такій важкій справі помилка - це тільки справа часу...

Анотація

Вона — сучасна відьма-авантюристка, ворожить і знімає причину та вроки, проте вірить тільки в гроші. Він — демон, що вселився в неї. Вона — одержима. Він — жорстокий хазяїн. Двоє ненавидять одне одного і пов"язані спільною місією. Варто хоч раз помилитися, спізнитися, схибити — і відьма, і демон опиняться в пеклі. Однак у такій важкій справі помилка — це тільки справа часу…


Марина та Сергій Дяченки

Самум

ОДЕРЖИМА
Роман у чотирьох частях

ІСТОРІЯ ПЕРША
ДЕМОН

— Хто має владу над частиною, той має владу над усім. Це основний закон магії.

Курилися пахощі. Щирився череп на парчевій скатерці. Щільно затягнуті штори й рами ледь пропускали рев шумної вулиці. Ось язичок полум’я хитнувся, поплив, освітив фотографію: чоловік близько сорока років на тлі БМВ. Машина гарна, власник — ні: хамувата посмішка на круглому гладкому лиці, тонкі губи, маленькі очиці.

— Хто має владу над образом, той має владу над плоттю… Блиснули в тьмянім світлі леза ножиць. Відокремили людську фігурку від БМВ, від кущів на задньому плані, від неба, бруківки й тротуару; втративши машину, чоловічок став жалюгідним, і навіть хамувата посмішка вилиняла.

— Образ переходить у тінь, тінь розсипається попелом… — пальці з довгими чорними нігтями захопили фігурку й піднесли до вогню. Голова спалахнула першою, і посмішка зникла. Клієнтка, й так бліда, зіщулилась і прикусила губу.

— Не бійся! — таємничий грізний голос на секунду полагіднішав. — Нічого з ним не станеться. Полюбить тебе — і край!

Відьма опустила палаючий папір на блюдце, діждалася, доки згорить увесь, спритно струсила попіл у формочку. Нахилила свічку, залила зверху гарячим воском; остигаючи, віск каламутнішав і втрачав прозорість. На столі, вкритому церковною парчею, народжувалася воскова лялечка.

— І забуде раб Божий Олександр усіх своїх жінок, — голос підвищився, набуваючи металевих ноток, — а любитиме тільки рабу Божу Світлану, й очима, й серцем, і тілом, і душею…

Клієнтка аж нахилилася вперед, і стало видно, як сильно вона прагне бути коханою.

Чорний ніготь підчепив фігурку, пальці не без зусиль вивільнили лялечку з форми. Плавився віск; з окремої грудочки відьма спритно зліпила геніталії. Фігурка виявилася занадто малою для такої пишноти, однак ні відьму, ні клієнтку це не збентежило. Відпавши раз і вдруге, деталь досить-таки косо закріпилась на восковому тілі.

— Зі здоров’ям у нього проблеми, — заклопотано повідомила відьма. — Лікуватимеш.

— Полікую, — клієнтка дрібно закивала.

— І щось печінка його мені не подобається, — довгі пальці покрутили фігурку так і сяк. — А ти!

Клієнтка підстрибнула на стільці.

— Покинь курити! — чорний ніготь викривально вп’явся їй у груди. — Не можна тобі курити!

— Покину, — блідими губами пообіцяла клієнтка.

— А тепер іди. Я духа викликатиму. Без духа не вийде. Йди! Гроші залиши на порозі!

— А… — тихо пискнула клієнтка.

— Двісті баксів. Залишиш більше — здійсниться скоріше.

— Д-дякую… — клієнтка зісковзнула зі стільця, як тепле масло з ножа, повагалася, наважилась: — То коли мені ждати?

— Він тобі зателефонує. Сама не набивайся. Приїде до тебе, у ноги впаде.

Застрягши між надією та сумнівом, тітка ніяк не могла піти; стіл, накритий церковною парчею, раптом дрібно затрясся, наче кришка на киплячій каструлі. Клієнтка позадкувала.

— Бачу!

Тремтлива рука випустила довгий палець із чорним нігтем, ніготь вказав у куток — у півморок:

— Бачу! Он він!

Клієнтка метнулася до виходу. Через частку секунди від неї лишився ледве вловимий запах — нервового поту та недорогого дезодоранту, такого сильного, що його не зміг до решти вбити навіть дух ладану. Стіл іще якийсь час дрижав, зловісно й моторошно, потім відьма Ірина припинила його трясти. Хряснули вхідні двері; відьма потяглася так, що з’їхали до ліктів рукава широкої білої хламиди. Стягла з голови хустину, задмухала свічку. Розсунула штори, впускаючи до кімнати світло, відчинила кватирку; повернувшись до стола, висунула з-під парчі відро й струсила в нього обрізки фотографії, дрібне сміття та воскову лялечку з величезним членом.

Читать далее
Добавить отзыв